Яка будова головного мозку?

Людський мозок становить 91-95 % ємності черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку. Стовбурова частина головного мозку складається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміжного мозку.

Яку будову має мозочок?

Мозочок складається із сірої та білої речовини. Сіра речовина півкуль і черв'яка мозочка, що розташована у поверхневому шарі, формує кору мозочка (лат. cortex cerebelli), а накопичення сірої речовини у глибині мозочка — ядра мозочка (лат. nuclei cerebelli).

Яка будова та функції довгастого мозку?

Довгастий мозок проводить імпульси між спинним та розташованими вище відділами головного мозку. Функціями довгастого мозку є: провідникова, рефлекторна й тонічна. Провідникова функція довгастого мозку полягає в тому, що через спинний мозок проходять усі висхідні та низхідні шляхи.

Міст (мозок) — Вікіпедія Міст, Вароліїв міст (лат. pons Varolii) — відділ головного мозку, разом із мозочком складає задній мозок, розташований у стовбурі між довгастим та середнім мозком, вентральніше мозочка. Його дорзальна поверхня межує із четвертим шлуночком. Названий на честь італійського анатома та хірурга Констанцо Вароліо. В еволюції хребетних тварин міст з'являється тільки у ссавців.

37. Будова і функції Варолієвого моста

Задній мозок (metencephalon) складається із двох частин: вентральної — варолієвого моста і дорзальної — мозочка. Міст, або вароліїв міст (pons Varolii) — поперечне біле масивне потовщення овальної форми розташоване між довгастим і середнім мозком (рис. 30). Спереду міст відмежований поперечною борозною від ніжок середнього мозку, а бічні частини його переходять у середні ніжки мозочка. На межі між мостом і середніми ніжками мозочка з обох боків відходять корінці трійчастого нерва (V пара). Крім того від моста відходять також VI — VIII пари черепномозкових нервів: відвідний нерв (VI пара) — між мостом і пірамідками довгастого мозку по боках від середньої лінії. Ще далі вбік між мостом і оливами — поруч на тому і другому боці ще два нерви — лицевий (VII пара) і переддверно-завитковий (VIII пара).

Вентральна поверхня моста опукла. На ній знаходиться поздовжня борозна, в якій розміщена основна мозкова артерія. Дорзальна поверхня входить до складу дна четвертого шлуночка мозку і утворює верхню частину ромбоподібної ямки (рис. 31).

Внутрішня будова моста нагадує будову довгастого мозку, тобто містить ділянки сірої і білої речовини. Основну масу моста становить біла речовина, серед якої знаходяться скупчення клітин — ядра. В складі моста розрізняють вентральну частину — основу і дорзальну частину — покришку. На межі між основою і покришкою моста розміщені волокна трапецієподібного тіла, яке є частиною слухових провідних шляхів. Впоперек основи йдуть, перехрещуючись один з одним, пучки нервових волокон, що утворюють середні ніжки мозочка. Між цими волокнами проходять поздовжні пучки волокон пірамідальних шляхів.

Невеликі скупчення сірої речовини в основі моста називаються ядрами моста. В цих ядрах закінчуються волокна кірково-мостового тракту, що приходять сюди від кори головного мозку, і починаються волокна мосто-мозочкового тракту, які ідуть до мозочка. Отже, через ядра моста кора головного мозку з’єднується з мозочком. В покришці моста проходять як висхідні, так і низхідні провідні шляхи. Тут розташована ретикулярна формація і ядра V, VI, VII, VIII пар черепномозкових нервів.

38. Будова і функції мозочка.

Мозочок (cerebellum) міститься в задній черепній ямці, під потиличними частками великих півкуль, над довгастим мозком (рис. 27).

В мозочку розрізняють дві опуклі півкулі (праву і ліву) і вузеньку середню частину, що з’єднує їх, — черв’ячок (рис. 32). Черв’ячок філогенетично є більш давнім утворенням, а півкулі мозочка розвинулися значно пізніше, і є порівняно новими його структурами. Поверхні півкуль і черв’ячка мають велику кількість дугоподібних борозен та закруток. Борозни поділяють півкулі на часточки.

Поверхня мозочка складається з тонкого шару (1-2,5 мм) сірої речовини, що називається корою (рис. 33). У корі розрізняють три шари нервових клітин: зовнішній — молекулярний, середній — гангліозний і внутрішній — зернистий.

Під корою мозочка розміщена біла речовина. В її товщі є окремі скупчення сірої речовини, які утворюють парні ядра: зубчасте, коркоподібне, кулясте і ядро намету. Перші три розміщені в півкулях мозочка, а ядро намету — у середині черв’ячка.

Мозочок має двосторонні зв’язки з іншими відділами центральної нервової системи за допомогою численних нервових волокон, які утворюють три пари ніжок. Розрізняють верхні, середні і нижні ніжки мозочка. Нижні (задні, вірьовчасті тіла) ніжки мозочка з’єднують мозочок з довгастим і спинним мозком. Вони йдуть вниз, наближаючись один до одного. Між ними натягнута тоненька пластинка нервової тканини — задній мозковий парус. Нижні ніжки мозочка містять волокна задніх спинно-мозочкових шляхів, частину волокон від тонких та клиноподібних ядер, волокна від олив, деяких ядер черепномозкових нервів (VIII пара) та ін. Середні ніжки мозочка — це мосто-мозочковий тракт, що сполучає мозочок з мостом і є продовженням кірково-мостових шляхів. За допомогою ядер моста і волокон, що йдуть від них, мозочок дістає нервові імпульси від великих півкуль мозку, які регулюють його роботу. Верхні (передні) ніжки мозочка з’єднують мозочок з горбиками чотиригорбикового тіла середнього мозку. Вони йдуть догори і вперед теж наближаючись один до одного. Між ними розміщений передній мозковий парус. У складі цих ніжок проходять волокна передніх спинно-мозочкових шляхів. Крім того, від зубчастих ядер мозочка через верхні ніжки ідуть волокна до червоних ядер середнього і зорових горбів проміжного мозку.

Складна морфологічна структура мозочка зумовлена різноманітністю його функцій. Головною функцією мозочка є координація рухів і підтримка рівноваги тіла. Точність, поєднання, швидкість складних рухів тіла, кінцівок багато залежить від нормальної діяльності мозочка. Мозочок також впливає (підтримує) на тонус м’язів. В ньому знаходяться вищі центри вегетативної (симпатичної) нервової системи, які впливають на вегетативні функції організму (діяльність серцево-судинної системи, дихання, травлення, терморегуляції тощо). Між мозочком, з однієї сторони, і мостом та довгастим мозком з другої, розташований четвертий шлуночок. Внизу він переходить в центральний канал довгастого і спинного мозку, а зверху — у водопровід. Порожнина цього шлуночка має вигляд шатра, основою (дном) якого є ромбоподібна ямка, а дахом — передній і задній паруси. Дно четвертого шлуночка має форму ромба і тому називається ромбоподібною ямкою. Нижню частину ромбоподібної ямки утворює дорзальна поверхня довгастого мозку, а верхню — дорзальна поверхня моста. Верхній кут шлуночка обмежений з боків верхніми мозочковими ніжками, а нижній — нижніми мозочковими ніжками. Поверхня ромбоподібної ямки має численні заглибини та підвищення, в яких знаходяться ядра черепномозкових нервів (V-XII пари).

Мозочок

Мозочок (лат. cerebellum — дослівно «малий мозок») — відділ головного мозку хребетних, що відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги і м'язового тонусу. У людини розташований позаду від довгастого мозку і варолієвого моста, під потиличними частками півкуль головного мозку. За допомогою трьох пар ніжок мозочок отримує інформацію з кори головного мозку, базальних гангліїв екстрапірамідальної системи, стовбура головного мозку і спинного мозку. У різних таксонів хребетних взаємовідносини з іншими відділами головного мозку можуть варіюватись.

У хребетних, що володіють корою великих півкуль, мозочок являє собою функціональне відгалуження головної осі «кора великих півкуль — спинний мозок». Мозочок отримує копію аферентної інформації, що передається від спинного мозку до кори півкуль головного мозку, а також еферентної — від рухових центрів кори півкуль до спинного мозку. Перша сигналізує про поточний стан регульованої змінної (м'язовий тонус, положення тіла і кінцівок у просторі), а друга дає уявлення про потрібний кінцевий стан змінної. Співвідносячи першу і другу, кора мозочка може прораховувати помилку, про яку повідомляють рухові центри. Таким чином мозочок безперебійно коригує і самовільні і автоматичні рухи.

Хоч мозочок і пов'язаний з корою головного мозку, його діяльність не контролюється свідомістю.

Зміст

Порівняльна анатомія та еволюція [ ред. | ред. код ]

Мозочок філогенетично розвинувся у багатоклітинних організмів унаслідок вдосконалення самовільних рухів і ускладнення структури керування тілом. Взаємодія мозочка з іншими відділами центральної нервової системи дозволяє даній ділянці мозку забезпечити точні і координовані рухи тіла при різних зовнішніх умовах.

У різних групах тварин, мозочок сильно варіює за розміром і формою. Ступінь його розвитку корелює зі ступенем складності рухів тіла.

Мозочок присутній у представників усіх класів хребетних, у тому числі і круглоротих, у яких він міняє форму поперечної пластинки, що перекидається через передній відділ ромбоподібної ямки.

Функції мозочка є схожими у всіх класів хребетних, включаючи риб, рептилій, птахів і ссавців. Навіть у головоногих молюсків присутнє схоже мозкове утворення.

Існують значні різноманіття форми і розмірів у різних біологічних видів. Наприклад, мозочок нижчих хребетних з'єднаний із заднім мозком неперервною пластинкою, у якій пучки волокон анатомічно не виділяються. У ссавців ці пучки формують три пари структур, що називаються ніжками мозочка. Через ніжки мозочка відбуваються зв'язки мозочка з іншими відділами центральної нервової системи.

Круглороті та риби [ ред. | ред. код ]

Мозочку притаманний найбільший діапазон мінливості серед сенсомоторних центрів мозку. Він розташований біля переднього краю заднього мозку і може досягати величезних розмірів, закриваючи собою весь головний мозок. Його розвиток залежить від декількох обставин. Найбільш очевидна пов'язана з пелагічним способом життя, хижацтвом або здатністю до ефективного плавання в товщі води. Найбільшого розвитку мозочок досягає у пелагічних акул. У нього формуються справжні борозни і звивини, які відсутні у більшості кісткових риб. У цьому випадку, розвиток мозочка викликаний складним рухом акул у тривимірному середовищі світового океану. Вимоги до просторової орієнтації є занадто великими, щоб це не відбилося на нейроморфологічному забезпеченні вестибулярного апарату і сенсомоторної системи. Цей висновок підтверджується дослідженням мозку акул, що ведуть придонний спосіб життя. У акули-няньки немає розвиненого мозочка, а порожнина IV шлуночка повністю відкрита. Її середовище існування і спосіб життя не пред'являє таких жорстких вимог, як у довгокрилої акули. Наслідком стали відносно скромні розміри мозочка.

Внутрішня структура мозочка у риб відрізняється від людської. Мозочок риб не містить глибоких ядер, відсутні клітини Пуркіньє.

Для міксин і міног як просторова орієнтація, так і контроль за високими швидкостями руху не мають важливого біологічного значення. Будучи паразитичними тваринами або некрофагами, круглороті не потребують складної координації рухів, що відбиває будова їх мозочка. У круглоротих він практично не відрізняється від структур стовбура мозку. Структури мозочка у даних організмів представлені парними ядрами, які відповідають архи- і палеоцеребелуму людини.

Розміри і форма мозочка у первинноводних хребетних можуть відрізнятись не тільки у зв'язку з пелагічним або відносно осілим способом життя. Оскільки мозочок є центром аналізу соматичної чутливості, він бере найбільш активну участь в обробці електрорецепторних сигналів. Електрорецепцією володіє дуже багато первинноводних хребетних (70 видів риб володіють розвиненими електрорецепторами, 500 — можуть генерувати електричні розряди різної потужності, 20 здатні як генерувати, так і рецептувати електричні поля). У всіх риб, що володіють електрорецепцією, мозочок розвинений надзвичайно добре. Якщо основною системою аферентації стає електрорецепція власного електромагнітного поля або зовнішніх електромагнітних піль, то мозочок починає виконувати роль сенсорного і моторного центру. Часто розміри мозочка у них є настільки великими, що закривають із дорзальної (задньої) поверхні весь мозок.

Багато видів хребетних мають ділянки мозку, які є подібними з мозочком у плані клітинної цитоархитектоніки і нейрохімії. Більшість видів риб і земноводних мають бокову лінію — орган, що вловлює зміни тиску води. Ділянка мозку, яка отримує інформацію з бокової лінії, так зване октаволатеральне ядро, має подібну з мозочком структуру.

Земноводні та плазуни [ ред. | ред. код ]

У земноводних мозочок розвинений слабо і складається із вузької поперечної пластинки над ромбоподібною ямкою. У плазунів відзначається збільшення розмірів мозочка, що має еволюційне обґрунтування. Підходящим середовищем для формування нервової системи у рептилій могли стати гігантські кам'яновугільні завали, що складаються переважно із плаунів, хвощів і папоротей. В таких багатометрових завалах із прогнилих або порожнистих стовбурів дерев могли скластись ідеальні умови для еволюції плазунів. Сучасні поклади кам'яного вугілля прямо свідчать про те, що такі завали із стовбурів дерев були дуже широко розповсюджені і могли стати масштабним перехідним середовищем земноводних до плазунів. Щоб скористатись біологічними перевагами деревних завалів, було потрібно набути декілька особливих характеристик. По-перше, було необхідно навчитись добре орієнтуватись у тривимірному просторі. Для земноводних це нелегке завдання, оскільки їх мозочок є досить невеликим. Навіть у спеціалізованих деревних жаб, які є тупиковою гілкою еволюції, мозочок є набагато меншим, ніж у плазунів. У плазунів формуються нейрональні взаємозв'язки між мозочком і корою головного мозку.

Мозочок у змій та ящірок, як і у земноводних, перебуває у вигляді вузької вертикальної пластинки над переднім краєм ромбоподібної ямки; у черепах і крокодилів він є набагато ширшим. При цьому, у крокодилів його середня частина відрізняється величиною і випуклістю.

Птахи [ ред. | ред. код ]

Мозочок птахів складається із великої задньої частини та двох маленьких бокових придатків. Він повністю покриває ромбоподібну ямку. Середня частина мозочка поперечними борознами розділяється на численні листочки. Відношення маси мозочка до маси усього головного мозку є найбільшим у птахів. Це пов'язано з необхідністю у швидкій і точній координації рухів у польоті.

У птахів мозочок складається із масивної середньої частини (черв'яка), що перетинається, переважно, 9 звивинами, і двох невеликих часток, які є гомологічними жмутку мозочка ссавців, в тому числі і людини. Для птахів характерна досконалість вестибулярного апарату і системи координації рухів. Наслідком інтенсивного розвитку координаційних сенсомоторних центрів стала поява великого мозочка із справжніми складками — борознами і звивинами. Мозочок птахів став першою структурою головного мозку хребетних, яка б мала кору і складчасту будову. Складні рухи в тривимірному просторі стали причиною розвитку мозочка птахів як сенсомоторного центру координації рухів.

Ссавці [ ред. | ред. код ]

Характерною рисою мозочка ссавців є збільшення бокових частин мозочка, які, в основному, взаємодіють з корою головного мозку. В контексті еволюції, збільшення бокових частин мозочка (неоцеребелума) проходить разом із збільшенням лобових часток кори головного мозку.

У ссавців мозочок складається із черв'яка і парних півкуль. Для ссавців також характерне збільшення площі поверхні мозочка за рахунок формування борозен і складок.

У однопрохідних, як і у птахів, середній відділ мозочка переважає над боковими, які розташовані у вигляді незначних придатків . У сумчастих, неповнозубих, рукокрилих і гризунів середній відділ не поступається боковим. Тільки у хижих і копитних бокові частини є більшими середнього відділу, формуючи півкулі мозочка. У приматів середній відділ, у порівнянні з півкулями, є досить нерозвиненим.

У попередників людини і лат. homo sapiens часу плейстоцену, збільшення лобових часток проходило швидшими темпами у порівнянні з мозочком.

Анатомія мозочка людини [ ред. | ред. код ]

Особливістю мозочка людини є те, що він, так як і головний мозок, складається із правої і лівої півкулі (лат. hemispheria cerebelli) та непарної структури, що їх з'єднує — «черв'яка» (лат. vermis cerebelli). Мозочок займає майже всю задню черепну ямку. Поперечний розмір мозочка (9-10 см) є значно більшим, ніж його передньо-задній розмір (3-4 см).

Маса мозочка у дорослого коливається від 120 до 160 грам. До моменту народження мозочок розвинений меншою мірою, у порівнянні з півкулями головного мозку, але на першому році життя він розвивається швидше інших відділів мозку. Виражене збільшення мозочка відзначається між 5-им та 11-им місяцями життя, коли дитина вчиться сидіти і ходити. Маса мозочка немовляти складає близько 20 грам, у 3 місяці вона збільшується вдвічі, у 5 місяців збільшується у 3 рази, наприкінці 9-го місяця — у 4 рази. Потім мозочок росте повільніше, і до 6- ти років його маса досягає нижньої межі норми дорослої людини — 120 грам.

Зверху над мозочком лежать потиличні частки півкуль головного мозку. Мозочок відмежований від великого мозку глибокою щілиною, у яку вклинюється відросток твердої оболони головного мозку — намет мозочка (лат. tentorium cerebelli), натягнутий над задньою черепною ямкою. Спереду від мозочка розташований міст і довгастий мозок.

Черв'як мозочка коротший, ніж півкулі, тому на відповідних краях мозочка утворюються вирізки: на передньому краю — передня, на задньому краю — задня. Найбільш виступаючі ділянки переднього та заднього країв утворюють відповідні передній і задній кути, а найбільш виступаючі латеральні ділянки — латеральні кути.

Горизонтальна щілина (лат. fissura horizontalis), що іде від середніх ніжок мозочка до задньої вирізки мозочка, розділяє кожну півкулю мозочка на дві поверхні: верхню, що косо спускається по краях і відносно рівну, та випуклу нижню. Своєю нижньою поверхнею мозочок прилягає до довгастого мозку, так що останній втиснений у мозочок, утворюючи впинання — долинку мозочка (лат. vallecula cerebelli), на дні якої розташовується черв'як.

На черв'яку мозочка розрізняють верхню та нижню поверхні. Борозни, що йдуть вздовж по боках черв'яка відмежовують його від півкуль мозочка: на передній поверхні — мілкіші, на задній — глибші.

Мозочок складається із сірої та білої речовини. Сіра речовина півкуль і черв'яка мозочка, що розташована у поверхневому шарі, формує кору мозочка (лат. cortex cerebelli), а накопичення сірої речовини у глибині мозочка — ядра мозочка (лат. nuclei cerebelli). Біла речовина — мозкове тіло мозочка (лат. corpus medullare cerebelli), залягає в товщі мозочка і при посередництві трьох пар мозочкових ніжок (верхніх, середніх і нижніх) зв'язує сіру речовину мозочка із стовбуром головного мозку і спинним мозком.

Черв'як [ ред. | ред. код ]

Черв'як мозочка керує позою, тонусом, підтримуючими рухами і рівновагою тіла. Дисфункція черв'яка у людини проявляється у вигляді статико-локомоторної атаксії (порушення стояння і ходьби).

Частки [ ред. | ред. код ]

Поверхні півкуль і черв'яка мозочка поділяються більш або менш глибокими щілинами мозочка (лат. fissurae cerebelli) на різні по величині численні дугоподібно вигнуті листки мозочка (лат. folia cerebelli), більшість яких розташовуються майже паралельно один одному. Глибина цих борозен не перевищує 2,5 см. Якщо б було можливо розправити листки мозочка, то площа його кори склала би 17 х 120 см. Групи звивин формують окремі частки мозочка. Однойменні частки обох півкуль розмежовані одною ж борозною, яка переходить через черв'яка з однієї півкулі на іншу, в результаті цього двом — правій та лівій — однойменним часткам півкуль відповідає певна частка черв'яка.

Окремі частки формують частини мозочка. Таких частин є три: передня, задня та клаптико-вузликова.

Частки черв'яка	Частки півкуль
язичок мозочка (лат. lingula cerebelli)	вуздечок язичка (лат. vinculum linguale)
центральна частка (лат. lobulus centralis)	крило центральної частки (лат. ala lobuli centralis)
верхівка (лат. culmen)	передня чотирикутна частка (лат. lobulis quadrangularis anterior)
схил (лат. declivus)	задня чотирикутна частка (лат. lobulis quadrangularis posterior)
лист черв'яка (лат. folium vermis)	верхня та нижня півмісячні частки (лат. lobuli semilunares superior et inferior)
горб черв'яка (лат. tuber vermis)	тонка частка (лат. lobulis gracilis)
піраміда (лат. pyramis)	двочеревцева частка (лат. lobulus biventer)
язичок (лат. uvula)	мигдалина (лат. tonsilla з біляклаптевим виступом (лат. paraflocculus)
вузлик (лат. nodulus)	клаптик (лат. flocculus)

Черв'як та півкулі покриті сірою речовиною (корою мозочка), всередині якої знаходиться біла речовина. Біла речовина розгалужуючись, проникає у кожну звивину у вигляді білих смуг (лат. laminae albae). На стрілоподібних зрізах мозочка видно своєрідний малюнок, що отримав назву «дерево життя» (лат. arbor vitae cerebelli). Всередині білої речовини залягають підкіркові ядра мозочка.

Із сусідніми мозковими структурами мозочок з'єднується посередництвом трьох пар ніжок. Ніжки мозочка (лат. pedunculi cerebellares) являють собою системи привідних шляхів, волокна яких йдуть у напрямку до мозочка і від нього:

1. Нижні мозочкові ніжки (лат.pedunculi cerebellares inferiores) йдуть від довгастого мозку до мозочка.
2. Середні мозочкові ніжки (лат.pedunculi cerebellares medii) — від варолієвого моста до мозочка.
3. Верхні мозочкові ніжки (лат.pedunculi cerebellares superiores) — спрямовуються до середнього мозку.

Ядра [ ред. | ред. код ]

Ядра мозочка являють собою парні скупчення сірої речовини, що залягають в товщі білої, ближче до середини, тобто черв'яка мозочка. Розрізняють такі ядра:

1. Зубчасте ядро (лат. nucleus dentatus) залягає в присередньо-нижніх ділянках білої речовини. Це ядро являє собою хвилеподібно зігнену пластинку сірої речовини з невеликою перервою в присередній ділянці, яка називається воротами зубчастого ядра (лат. hilum nuclei dentait). Зубчасте ядро схоже на ядро оливи. Ця подібність не є випадковою, оскільки обидва ядра з'єднані провідними шляхами, оливо-мозочковими волокнами (лат. fibrae olivocerebellares), і кожна закрутка оливного ядра є аналогічною закрутці іншого.
2. Коркоподібне ядро (лат. nucleus emboliformis) розташоване присередньо і паралельно зубчастому ядру.
3. Кулеподібне ядро (лат. nucleus globosus) залягає дещо присередніше коркоподібного ядра і на розрізі може бути представлене у вигляді декількох невеликих кульок.
4. Ядро шатра (лат. nucleus fastigii) локалізується в білій речовині черв'яка, по обидва боки від його серединної площини, під часточкою язичка і центральною часточкою, у даху IV шлуночка.

Ядро шатра, будучи найбільш медіальним, розташовується по боках від серединної лінії в ділянці, де у мозочок втискається шатро (лат. fastigium). Бічніше від нього знаходиться відповідно кулеподібне, коркоподібне і зубчасте ядра. Ці ядра мають різний філогенетичний вік: nucleus fastigii відноситься до стародавньої частини мозочка (лат. archicerebellum), з'єднаної з вестибулярним апаратом; nuclei emboliformis et globosus - до старої частини (лат. paleocerebellum), що виникла у зв'язку з рухами тулуба, и nucleus dentatus — до нової (лат. neocerebellum), що розвинулась у зв'язку з переміщенням за допомогою кінцівок. Тому при пошкодженні кожної з цих частин порушуються різні сторони рухової функції, що відповідають різним стадіям філогенезу, а саме: при пошкодженні archicerebellum порушується рівновага тіла, при пошкодженнях paleocerebellum порушується робота м'язів шиї та тулуба, при пошкодженні neocerebellum — робота м'язів кінцівок.

Ядро шатра розташоване у білій речовині черв'яка, решта ядер залягає у півкулях мозочка. Практично вся інформація, що виходить з мозочка переключається на його ядра (за винятком зв'язку клубочково-вузликової часточки з вестибулярним ядром Дейтерса).