Що таке біосфера своїми словами?

Паламарчук. Поняття про біосферу, її межі, особливостіБіосфера (гр. bios – життя, + sphaira – куля) – область поширення на Землі організмів та продуктів їх життєдіяльності. Біосфера оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої в сучасних рисах зумовлені минулою або сучасною діяльністю живих організмів.

Що означає біосфера?

БІОСФЕ́РА (від біо… і сфера) – загальнопланетна оболонка Землі, склад, будова й енергетика якої зумовлені діяльністю всієї сукупності живих організмів. Ін. назва – екосфера. Кеш

Що є складовою біосфери?

Біосфера охоплює нижні шари атмосфери до висоти близько 11 км, всю гідросферу і верхній шар літосфери до глибини 3-11 км на суходолі та 0,5- 1,0 км під дном океану. Товща біосфери на полюсах земної кулі близько 10 км, а на екваторі - 28 км. Як поширюється на земній кулі рослинний і тваринний світ. Кеш

Біосфера: характеристика та склад. Реферат

У буквальному перекладі термін "біосфера" означає сферу життя й у такому змісті він уперше був введений у науку в 1875 р. австрійським геологом і палеонтологом Едуардом Зюсом (1831 - 1914). Однак задовго до цього під іншими назвами, зокрема "простір життя", "картина природи", "живаючи оболонка Землі" і т. п., його зміст розглядався багатьма іншими натуралістами.

Спочатку під усіма цими термінами малася на увазі тільки сукупність живих організмів, що живуть на нашій планеті, хоча іноді і вказувався їхній зв'язок з географічними, геологічними і космічними процесами, але при цьому скоріше зверталася увага на залежність живої природи від сил і речовин неорганічної природи. Навіть автор самого терміна "біосфера" Э. Зюсс у своїй книзі "Лик Землі", опублікованої майже тридцять років після введення терміна (1909 р.), не зауважував зворотного впливу біосфери і визначав її як "сукупність організмів, обмежену в просторі і в часі й на поверхні Землі".

Першим з біологів, що ясно вказав на величезну роль живих організмів в утворенні земної кори, був Ж. Б. Ламарк (1744 - 1829). Він підкреслював, що всі речовини, що знаходяться на поверхні земної кулі й утворюючі його кору, сформувалися завдяки діяльності живих організмів.

Факти і положення про біосферу накопичувалися поступово в зв'язку з розвитком ботаніки, ґрунтознавства, географії рослин і інших переважно біологічних наук, а також геологічних дисциплін. Ті елементи знання, що стали необхідними для розуміння біосфери в цілому, виявилися зв'язаними з виникненням екології, науки, що вивчає взаємини організмів і навколишнього середовища.

Біосфера є визначеною природною системою, а її існування в першу чергу виражається в круговороті енергії і речовин при участі живих організмів.

Дуже важливим для розуміння біосфери було встановлення німецьким фізіологом Пфефером (1845 - 1920) способів харчування живих організмів:

• автотрофне - побудова організму за рахунок використання речовин неорганічної природи;
• гетеротрофне - будівля організму за рахунок використання низькомолекулярних органічних сполук.

Біосфера (у сучасному розумінні) - своєрідна оболонка Землі, що містить усю сукупність живих організмів і ту частину речовини планети, що знаходиться в безупинному обміні з цими організмами.

Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Атмосфера - найбільш легка оболонка Землі, що граничить з космічним простором; через атмосферу здійснюється обмін речовини й енергії з космосом.

Атмосфера має кілька шарів:

• тропосфера - нижній шар, що примикає до поверхні Землі (висота 9-17 км). У ньому близько 80% газового складу атмосфери і уся водяна пара;
• стратосфера;
• ноносфера - там "жива речовина" відсутня.

Переважні елементи хімічного складу атмосфери: N2 (78%), O2 (21%), CO2 (0,03%).

Гідросфера - водяна оболонка Землі. У наслідок високої рухливості вода проникає повсюдно в різні природні утворення, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мгр/л розчинних речовин.

Переважні елементи хімічного складу гідросфери: Na+, Mg2+, Ca2+, Cl-, S, C. Концентрація того чи іншого елемента у воді ще нічого не говорить про тім, наскільки він важливий для рослинних і тваринних організмів, що живуть у ній. У цьому відношенні ведуча роль належить N, P, Si, що засвоюються живими організмами. Головною особливістю океанічної води є те, що основні іони характеризуються постійним співвідношенням у всьому обсязі світового океану.

Літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі, що складає з осадових і магматичних порід. В даний час земною корою прийнято вважати верхній шар твердого тіла планети, розташований вище сейсмічної границі Мохоровичича. Поверхневий шар літосфери, у якому здійснюється взаємодія живої матерії з мінеральної (неорганічної), являє собою ґрунт. Залишки організмів після розкладання переходять у гумус (родючу частину ґрунту). Складовими частинами ґрунту служать мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази.

Переважні елементи хімічного складу літосфери: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K. Поступово ідея про тісний взаємозв'язок між живою і неживою природою, про зворотний вплив живих організмів і їхніх систем на навколишні їх фізичні, хімічні і геологічні фактори усе наполегливіше проникала у свідомість вчених і знаходила реалізацію в їхніх конкретних дослідженнях.

Цьому сприяли і зміни, що відбулися в загальному підході натуралістів до вивчення природи. Вони усе більше переконувалися в тім, що відособлене дослідження явищ і процесів природи з позицій окремих наукових дисциплін виявляється неадекватним. Тому на рубежі ХІХ - ХХ ст. у науку усе ширше проникають ідеї цілісного, підходу до вивчення природи, що у наш час сформувалися в системний метод її вивчення.

Результати такого підходу негайно позначилися при дослідженні загальних проблем впливу біотичних, чи живих, факторів на абіотичні, чи фізичні, умови. Так, виявилося, наприклад, що склад морської води багато в чому визначається активністю морських організмів. Рослини, що живуть на піщаному ґрунті, значно змінюють її структуру. Живі організми контролюють навіть склад нашої атмосфери. Число подібних прикладів легко збільшити, і усі вони свідчать про наявність зворотного зв'язку між живою і неживою природою, у результаті якої жива речовина значною мірою змінює лик нашої Землі.

Таким чином, біосферу не можна розглядати у відриві від неживої природи, від якої вона, з однієї сторони залежить, а з іншого боку - сама впливає на неї. Тому перед натуралістами виникає задача - конкретно досліджувати, яким образом і якою мірою жива речовина впливає на фізико-хімічні і геологічні процеси, що відбуваються на поверхні Землі й у земній корі. Тільки подібний підхід може дати ясне і глибоке представлення про концепцію біосфери. Таку задачу саме і поставив перед собою видатний російський учений Володимир Іванович Вернадський (1863 - 1945).

1. Аллен Р. Д. "Наука про життя", М. - 1981р.
2. Вернадський В. І. "Філософські думки натураліста", М. - 1988р.
3. Вернадський В. І. "Початок і вічність життя", М. - 1989р.
4. Кондратьев М. Н. лекції, M. - 1997р.
5. Лапо А. В. "Сліди колишніх біосфер", М. - 1979р.

БІОСФЕРА

БIОСФЕРА (грец. bios — життя + sphaira — куля) — сфера розповсюдження життя, жива оболонка Землі, до якої входять верхня частина лiтосфери (суходіл, ґрунт, пiдґрунтовi гiрськi породи), практично вся гiдросфера та нижня частина атмосфери (тропосфера). Б. є найбiльшою екологiчною системою нашої планети, елементами якої є системи нижчих рiвнiв (природнi комплекси, бiогеоценози, популяцiї, угруповання, живi iстоти тощо). Б. є одним із головних понять екологiї. Вперше термiн Б. вжитий геологом Е.Ф. Зюссом. Засновником сучасного вчення про бiосферу є В.I. Вернадський. Б., за Вернадським, містить усi живi iстоти (живу речовину) та компоненти неживої природи (задубілу речовину) — середовище їх iснування. Всi компоненти Б. знаходяться мiж собою в безперервнiй взаємодiї. Вплив абiотичних екологiчних факторiв визначає умови життя живих органiзмiв. У свою чергу, жива речовина поступово змiнює властивостi неживої природи. Так, розвиток життя (на перших етапах лише в океанiчних водах, якi захищали живi iстоти вiд згубної дiї короткохвильового — менше 280 нм — УФ-випромiнювання Сонця) призвiв до кардинальних змiн складу речовин, розчинених у водах Свiтового океану, а згодом — i атмосфери (зменшення вмісту аміаку, сірководню, метану, вуглекислого газу, збiльшення кисню, азоту, водяної пари). Внаслiдок цього утворився захисний озоновий шар, який, поглинаючи бiльшу частку енергiї короткохвильового УФ-випромiнювання, дав змогу живим органiзмам заселити суходіл i, таким чином, розширити межi Б. Через бiосфернi процеси змiнюється склад лiтосфери — частина її речовини залучається до Б. (напр. при ґрунтоутвореннi), натомiсть у лiтосферi з решток живих органiзмiв утворились деякi гiрськi породи (напр. вапняк) та поклади пальних копалин (торф, вугiлля, нафта, природний газ). Б. є вiдкритою системою, яка безперервно обмінюється енергiєю з космiчним простором та земними надрами. Головним джерелом енергiї для бiосферних процесiв є сонячне випромiнення. Певне значення має теплова енергiя, що надходить iз земних надр. Внаслiдок цього виникають енергетичнi потоки та колообiг речовини не лише в Б., а й в земних надрах та найближчому космосi. Колообiг речовин здiйснюється за двома взаємопов’язаними механiзмами: внаслiдок вiдносно швидких бiологiчних процесiв (асимiляцiя з навколишнього середовища, передавання за харчовими ланцюгами, дисимiляцiя у довкiлля) та через значно повiльнiшi геохiмiчнi процеси, викликанi внутрiшнiми (теплота земних надр, гороутворення, тектонiчна, сейсмiчна, вулканiчна дiяльнiсть) та зовнiшнiми (вивiтрювання, вилужування) силами Землi. Значна частина енергiї сонячного випромiнювання повертається з Б. у найближчий космос головним чином у виглядi ІЧ теплового випромiнювання. Виникнення та розвиток людської цивiлiзацiї суттєво змiнило характер бiосферних процесiв. З’явився принципово новий механiзм цих процесiв — соцiальний, який вiдрiзняється наявнiстю вольового органiзуючого початку, тобто дає можливiсть здiйснювати процеси, якi довiльно у природi не вiдбуваються: видобуток корисних копалин, їх переробка, використання iнших природних ресурсiв, видалення вiдходiв. Серед останніх є речовини якi, потрапляючи в Б., не беруть участi в процесах обмiну речовин або суттєво порушують їх (ксенобiотики). Через це Б. пiд впливом людської дiяльностi поступово змінюється. Змiни цi виявляються в порушеннi природних бiогеоценозiв та утвореннi нових, антропогенних, якi характеризуються збiдненою видовою структурою та низькою стiйкiстю. Утворюється техносфера — Б., змiнена людською дiяльнiстю. Вона схильна до деградацiї через незбалансованiсть процесiв, якi вiдбуваються в нiй.

Лiт: Бiлявський Г.I., Бутченко Л.I, Навроцький В.М. Основи екологiї. — К., 2002; Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. Избранные сочинения. — М., 1955. — Т. 2; Стольберг Ф.В. Экология города. — К., 2000.

Інші статті автора