Що сказав Алісі Білий кролик?

І те Алісі не дивно, що кролик говорив: «Ой лишенько, ой лишенько! Я спізнюся!» (Згадуючи про це пізніше, вона дивувалась, але тепер їй здавалось, що це так і треба). Кеш

Що вразило Алісу коли вона побачила кролика?

Кролик гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом, і Аліса пірнула слідом. Летячи вниз, дівчинка роздивлялася глибоченний колодязь.

Що загубив Білий кролик?

І де я міг їх загубити, де? Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички — і, добра душа, сама кинулася їх шукати.

Чому навчив Алісу Білий кролик?(Аліса в країні див)? Ответ: В книзі "Аліса в країні див" невідомо, чому саме білий кролик запросив Алісу. Можливо, це сталося випадково, або кролик впізнав в Алісі …

Аліса в Країні Чудес

*У цьому вступному вірші Керрол пригадує "південь золотий" 1862 р., коли він і його приятель Робінсон Дакворт вирушили в човні з трьома маленькими доньками ректора Ліддела на прогулянку вгору по Темзі. "Перша" — то старша серед сестер Лоріна Шарлотта, якій на той час було 13 років, "Друга" — десятирічна Аліса Плезнс, яка стала прообразом Аліси; а "третя" восьмирічна Едіт.

Униз і вглиб кролячою норою

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.

— Чого варта книжка без малюнків та розмов? — зітхнула Аліса.

Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток — це ж бо така втіха сплести собі з них віночок.

Аж тут повз неї промайнув Кролик — білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:

— Ой лишенько, лишенько, як я забарився!

(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику.

Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін — і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.

Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.[11]

Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь.

Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі.

Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, — але там було темно, хоч в око стрель. Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою "ПОМАРАНЧЕВЕ ВАРЕННЯ" — та ба! — виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб'є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути її на одну з поличок, повз яку пролітала.

— Овва! — чудувалася Аліса. — Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть із даху! (І це, мабуть, було правдою.)

Униз, униз, униз. От би падати так до безкінечності!

— Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? — міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до нього ще десь чотири тисячі миль.

(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща нагода [12] хизуватися знаннями — слухати нікому! — а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.)

— Так, здається, саме стільки, але тоді постає питання: на якій я широті й довготі?

(Аліса уявлення не мала, що таке "широта" й "довгота", але ці поважно-вчені слова неабияк тішили її вухо.)

Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:

— А що, як я провалюся наскрізь*? Ото буде кумедно — вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипади, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так).

— І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, в яку країну я потрапила: "Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?" — Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того вийшло б?)

— Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Е, ні, питати не годиться: може, десь буде написано.

Униз, униз, униз. Знічев'я Аліса знову заговорила:

*3а часів Керрола в популярній літературі висловлювалися різні здогади про те, що станеться, коли впасти в тунель, що проходить крізь центр Землі. Ще грецький філософ Плутарх (46-127рр.), а згодом і багато відомих мислителів (Ф.Бекон, Вольтер) розмірковували на цю тему Галілей дав правильну відповідь: тіло буде падати дедалі швидше, але з усе меншим прискоренням, доки не досягне центру Землі, де прискорення дорівнює нулю. Після цього швидкість його стане зменшуватися, а сповільнення — збільшуватися, аж поки воно не досягне протилежного кінця тунелю. Тоді знову почнеться падіння до центру Землі. Опір повітря врешті-решт колись зупинить його у центрі.[13]

— Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна — це кішка.) Хоч би ж не забули, як питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти — близькі мишачі родичі, тут, мабуть, є. От лише. чи їдять коти кротів?

Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс, немов крізь дрімоту:

"Чи їдять коти кротів. Чи їдять коти кротів. "

"Чи їдять кроти котів. ", бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: "Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?"

Коли це враз — гу-гуп! — і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!

Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори — там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини — Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:

— Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!

Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, [14] а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.

Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий — у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею — дверцята заввишки з п'ятнадцять дюймів*. Вона засунула золотого ключика в замок і-о, радість! — він підійшов!

Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова.

"А якби й пролізла, — подумала бідолашна Аліса, — то який у тому сенс? Кому потрібна голова без плечей. Якби ж то я могла складатись, як підзорна труба! Я напевно склалася б, аби лиш знаття, з якого кінця почати".

*Один дюйм дорівнює 2,54 см.[15]

Бачиш, останнім часом Алісу спіткало стільки всіляких дивовиж, що вона почала сумніватися, чи в цьому світі так уже й багато справді неможливих речей.

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика — не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба.

Цього разу на столику вона вгледіла маленьку пляшечку ("Раніше її точно не було", — подумала Аліса) з прив'язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: "ВИПИЙ МЕНЕ". Коли тобі пропонують "Випий мене" — це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.

— Ні, — сказала вона собі, — спочатку я гляну, чи нема тут де напису "Отрута".

Бачте, вона читала кілька гарних історійок про дітей, які або попеклися, або потрапили в пазурі диких звірів чи в які інші халепи — і все через те, що не хотіли пам'ятати простих порад своїх друзів, які, скажімо, застерігали, що коли довго тримати розжарену кочергу, то вона попече долоні, і що коли сильно чикнути ножем по пальцю, то неодмінно піде кров. А ще вона ніколи не забувала, що коли напитися з пляшечки з позначкою "Отрута", то з цього майже напевно нічого доброго не вийде, рано чи пізно.

Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, [16] іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

— Цікаве відчуття! — мовила Аліса. — Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.

І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй. нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок. Та, про всяк випадок, вона перечекала ще кілька хвилин, аби мати певність, що більше не зменшується (це й досі її трохи бентежило).

— Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, — сказала собі Аліса.

Льюїс Керрол — Аліса в Країні Чудес (скорочено)

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Униз і вглиб кролячою норою

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Її сестра читала книжку, але у ній не було малюнків і розмов. Таких книг Аліса не любила. Була спека, дівчинка думала піти нарвати квіток для віночка. Раптом повз неї промайнув Білий Кролик. Він пробубонів собі під ніс: "Ой лишенько, як я забарився!". Алісу не здивував кролик, який говорив. Та коли він раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: їй ніколи не траплявся Кролик із нагрудною кишенькою і годинником.

Кролик гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом. Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом. Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, а тоді зненацька урвалася. Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь. Дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі. Внизу було темно, а в стінах колодязя була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. Дівчинка вголос міркувала, скільки миль пролетіла, на якій вона широті й довготі. Чи провалиться наскрізь через Землю. Аліса згадала свою кішку Діну і пожаліла, що вона не з нею.

Коли це враз Аліса опинилася на купі хмизу й сухого листя. Дівчинка схопилася на ноги. Була темрява, але попереду виднів довгий коридор, а в ньому постать Білого Кролика. Аліса помчала за ним і встигла почути, як він проказав, що дуже запізнюється.

За Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп. Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль).

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий скляний столик. На ньому був крихітний золотий ключик, але він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, а за нею – маленькі дверцята. Ключик до них підійшов. Прохід був мало як не мишача нора. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад.

• Аліса в Країні Чудес (повний текст) ▲ читається більше, ніж за 2 години
• Аліса в Країні Чудес (Аліса в Країні Див) (стислий переказ) ▲ читається за 22 хвилини
• Аліса в Країні Чудес (дуже стисло) ▲ читається за 6 хвилин

• Біографія Льюїс Керрол

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика. Цього разу на ньому була маленька пляшечка з написом "Випий мене". Аліса надсьорбнула. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

Дівчинка зменшилася і тепер сягала десяти дюймів. Аліса подалася до дверцят. Але згадала, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися.

Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко з написом зі смородинок: "З'їж мене".

Вона відкусила шматочок, але зріст її не змінився. Вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.

Аліса почала так розтягуватися, що навіть не бачила своїх ніг. Вона стукнулася головою об стелю. Дівчинка мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят. Тепер єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, – це зазирнути в садок одним оком. Аліса сіла і знову зайшлася плачем, поки наплакала ціле озерце.

З'явився Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом – у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе: "Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!".

З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася: "Перепрошую, пане. ". Кролик перелякався і дременув у темряву.

Аліса подумала, що вона перемінилася. І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них. Потім дівчинка згадувала таблицю множення, географію, але все було неправильно. Дівчинка вирішила, що вона – Мейбл, Алісина подруга-невігласка. Дівчинка пригадувала вірша "Хороша перепілонька. ", але слова все були не ті.

З її очей бризнули сльози. Тоді Аліса помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок, які він загубив, тікаючи. Дівчинка знову зменшилася. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, яке теж загубив Кролик. Тепер дівчинка знову була маленькою, двері в сад – зачинені, а ключик лежав на столі.

До того ж вона посковзнулася і впала в озеро сліз. Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Це була Миша. Аліса почала говорити про котів, про свою Діну, але миша котів ненавиділа. Потім дівчинка розповіла про сусідського тер'єра. Але Миша сказала, що коли вони виберуться на берег, вона розповість, чому так ненавидить котів та собак.

В озерце набилося чимало птахів та звірів: Качур, Додо, Папужка Лорі, Орлятко і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Гасай-Коло та Довгий Хвіст

Товариство, що зібралося на березі, було мокрим і почувалося вкрай незатишно. Усі почали вирішувати, як висушитися. Аліса розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка говорила, що все знає краще, бо старша.

Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула уважно її послухати. Вона почала розповідати "суху" історію про Вільгельма Завойовника. Усі все ще були мокрими. Додо сказав, що кращий спосіб обсохнути – Гасай-Коло.

Він накреслив маршрут Гасай-Кола, а тоді уздовж нього розставив учасників. Усі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Десь через півгодини всі вже були сухісінькі. Додо оголосив усіх переможцями, а призи доручив роздати Алісі. Вона не знала, що робити. У розпачі сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику. Алісі у ролі призу дістався її ж власний наперсток, який звірі від неї взяли і їй подарували.

Далі прийшла пора ласувати цукатами: великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися.

Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще. Аліса просила розповісти, чому миша ненавидить собак і котів. "Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна" — говорила миша. Але Аліса не розчула "хват звісний", її причулося "хвіст мій". Аліса думала, чому мишачий хвіст сумний. Миша помітила, що Аліса не слухає, тому образилася і пішла геть.

Алісі хотілося, щоб тут була Діна, яка б могла принести Мишу назад. Дівчинка розповіла тваринам про свою кішку. Усі пташки налякалися і почали розходитися.

Аліса зосталася сама, засумувала за Діною і залилася слізьми. Згодом до неї долинуло дрібне тупотіння.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Кролик крутить Крутихвостом

То був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись і шукаючи віяло і рукавички. Аліса теж кинулася їх шукати. Але їх ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.

Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї, назвавши Мері Ен. Кролик наказав бігти додому та принести пару рукавичок і віяло. Аліса подумала, що він переплутав її зі своєю служницею. Аліса гайнула, куди вказував Кролик. Попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого була табличка з написом: "Б. Кролик. Шляхтич".

Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен. В охайному покоїку на столі біля вікна були віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Дівчинка взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. З цікавості Аліса приклала її до губ.

Дівчинка знову збільшилася і мусила стати навколішки, а потім лягти. Останнє, на що спромоглася – це виставити руку в вікно, а ногу – в комин. На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Дівчинка розмовляла сама з собою, коли знадвору озвався Кролик, який кликав Мері Ен. Згодом він покликав інших: Пете, Куцохвостого. Останній поліз у димар, але дівчинка буцнула його ногою, і він вилетів. Кролик кричав, що треба спалити будинок. Аліса налякала всіх, що пустить на них Діну. Усі затихли. А тоді надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду везти тачку з чимось. У вікно почали кидати крихітні тістечка. Аліса з'їла тістечко і відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Тваринки ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.

У лісі Аліса вирішила стати такою, як завжди, і знайти дорогу до чарівного саду. Але дівчинка уявлення не мала, як це все зробити. Раптом над її головою хтось голосно дзявкнув. Вгорі було щеня. Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті, щоб втекти неушкодженою. Щеня гралося ломачкою, а награвшись, сіло відпочити. Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Коли зупинилася, помітила великий гриб. Зверху сиділа велетенська блакитна Гусінь, яка статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.

Аліса розмовляла з Гусінню. Дівчинка сказала, що пережила за цей день стільки перетворень, що збита з пантелику. Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, тому Аліса обернулася й пішла геть. Але Гусінь гукнула її і сказала, щоб дівчинка мала терпіння. Дівчинка розповіла вірш "Ти старий любий діду", але знову все було не те.