Кому належить вислів Борітеся поборете?

Борітеся – поборете, Вам бог помагає! І воля святая! Кеш

Кому і чому Шевченко присвятив поему Кавказ?

Поему «Кавказ» Тарас Шевченко присвятив другові Якову де Бальмену. Виконати це завдання допоможе історична довідка. Яків де Бальмен – військовик, художник, літератор. З 1843 року – ад'ютант начальника штабу 5-го піхотного корпусу в Одесі.

Що засуджує Тарас Шевченко в поемі Кавказ?

Кавказ (поема)Редагувати «Кавказ» — поема Тараса Шевченка, написана в Переяславі й датована 18 листопада 1845 року, у якій поет засуджує війну Російської імперії проти горців і возвеличує боротьбу народу за свободу.

Кавказ

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кривавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться —
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений —
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові!— напоїть
Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кривавих!
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи.
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! Ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християни: храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні! —
Та й тільки ж то! Ми не погани,
Ми настоящі християни —
Ми малим ситі. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі!
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщені!
У нас навчіться! В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! Чого-то ми не вмієм —
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей. не негрів. а таких,
Таки хрещених. но простих.
Ми не гішпани! Крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону.

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий —
За нас добрих, чи за слово
Істини. Чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись —
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони
За кражу, за войну, за кров, —
Щоб братню кров пролити просять,
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров.
Просвітились! Та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати.
Сліпим, бачиш, дітям!!
Все покажем! Тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми мурувати,
Кайдани кувати —
Як і носить. І як плести
Кнути узлуваті, —
Всьому навчим! Тільки-дайте
Свої сині гори
Остатнії. бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай;
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що — мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму. Нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе.
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш.
І могили, степи, море.
І мене згадаєш.

18 листопада 1845 в Переяславі

Тарас Шевченко – Кавказ: Вірш

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Чурек і сакля – все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи.
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола –
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом би нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як не те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
Об бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться. В нас дери,

Дери та дай,
І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону.

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини… чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед обра[зо]м твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям.
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить. і як плести
Кнути узловаті –
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму – нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе.
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

Аналіз поеми “Кавказ” Шевченка

Твір написаний у 1845 році і присвячений загиблому на Кавказі другу Тараса Шевченка, першому ілюстратору «Кобзаря», художнику-аматору й нащадку цілої династії військових Якову де Бальмену. Відомо, що у 1843 році Яків де Бальмен, який на той момент вже познайомився з Тарасом Шевченком, мав намір подати у відставку, проте не реалізував цю ідею і загинув під час чергової імперської воєнної кампанії на Кавказі.

Поема «Кавказ» не має вираженої сюжетної лінії. Це панорамний огляд стану справ в імперії, під час якого вади Російської імперії та суспільства показані у сатиричному ключі.

Головна ідея твору ‒ підтримка опору російській колонізації. Проте є у творі чимало ідей вторинних ‒ осуд лицемірства, жадібності, підтримка самобутності та унікальності кожного народу.

У творі чимало християнських мотивів. З одного боку, лунає осуд церкви, Бога, який не запобіг всім описаним неправедним діянням («Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений? І нам даси жити!»), з іншого боку у поезії присутній осуд людей, що нібито є християнами, та не дотримуються канонів і законів християнства («За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине божий?»). Відчувається, що автор відокремлює церкву від Бога, бо на Бога все ж покладені певні сподівання («Борітеся ‒ поборете, вам Бог помагає»). У той самий час ставлення до церкви показане іншими словами «Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мірри дим, І перед обра[зо]м твоїм Неутомленниє поклони. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!».

• Опис величі гір, короткий виклад міфу про Прометея;
• Критика суспільного й державного ладу у Російській імперії;
• Заклик до горців опиратися колонізаторам;
• Присвята Якову де Бальмену.

У творі присутні образи самого ліричного героя, Якова де Бальмена, Прометея.

Особливе значення образу неволі. Її показують і в символах кнутів, і в описі бідності, і в продажу чи програшу в карти людей ‒ «не негрів», а таких же християн.

Важливо, що ліричний герой звинувачує в загибелі друга загарбницьку політику держави, а не горців, які захищають свою свободу. На той момент це було дуже прогресивне бачення ситуації.

У творі використані такі художні засоби:

• Паралелізм ‒ Прометей, якого карає споконвіку орел, є уособленням гірських народів, які страждають через агресію Російської імперії;
• Персоніфікація ‒ «Встане правда! Встане воля!», воля ‒ «ненагодована і гола»;
• Епітети ‒ «милостивії», «ненагодована», «гола», «сині», «великі», «письменні»;
• Метафора ‒ «А сліз, а крові! Напоїть всіх імператорів би стало», «Застукали сердешну волю та й цькуємо»;
• Протиставлення ‒ «тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле і море», «любите на брату шкуру, а не душу!»;
• Повторення ‒ «свята/святий»;
• Порівняння ‒ «як тій собаці»;
• Оксиморон ‒ «на всіх язиках все мовчить», «Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям. ».

Твір насичений символікою:

• Чурек і сакля ‒ символ свободи й самобутності горців;
• Кайдани ‒ неволя;
• Орел ‒ агресія. І нагадуємо, двоголовий орел був символом Російської імперії;
• Могили ‒ колишня слава й велич України. Розриті могили ‒ здійснене святотатство, знищення памʼяті;
• Покров ‒ захист, оберіг. У даному випадку захист не спрацював, покров осквернили ‒ але несуть у церкву у якості дару;
• Чаша ‒ символ долі. Згадайте біблійне «Хай омине мене чаша сія!». Отруєна московська чаша ‒ гірка доля людей, що живуть в імперії.

Автор показує, що імперія приносить із собою тільки втрати. І навіть якщо майно повернуть, то гідність буде втрачена безповоротно. А головним надбанням імперії є тюрми.

Твір розібраний на цитати і деякі фрагменти покладені на музику й стали частиною популярних пісень сучасних реп-виконавців.