Що таке вегетація бур'янів?

Вегетація - сукупність процесів росту, розвитку рослини, її життєва активність. Період вегетації - це вся тривалість розвитку і зростання культур протягом року: з моменту пробудження паростків до моменту загибелі рослини (якщо воно однорічна) або до початку періоду спокою (опадання листя).

Що означає слово бур'ян?

Бур'я́н — дикоросла трав'яниста рослина, що росте в посівах культурних рослин, а також на необроблюваних землях. Бур'яни мають велике господарське значення, оскільки конкурують з корисними рослинами за світло, воду, поживні речовини, а також сприяють поширенню шкідників і хвороб, тим самим зменшуючи їхню врожайність.

Як класифікують бур'яни?

За способом живлення виділять три фізіологічні типи бур'янів: паразитні (незелені), напівпаразитні і непаразитні або зелені. Паразитні бур'яни — без коренів і зелених листків, тому вони втратили здатність до фотосинтезу і живляться за рахунок інших рослин до яких присмоктуються спеціальними присосками (гаусторіями).

Бур’ян №1 — ваточник сирійський

Говорити про цю рослину в Україні саме як про бур’ян почали на початку нульових, а серйозно боротись приблизно з 2010 року.

Осередком поширення ваточника сирійського є Черкащина, там він зустрічається найчастіше. Також буває на Київщині, Полтавщині, іноді Сумщині та Чернігівщині.

Ваточник сирійський — багаторічна трав’яниста рослина класу дводольних і роду ваточникових. Висота стебла може сягати 1,5 м і більше.

Стиглі насінини вкриті волокнистим пухом, за що рослина й отримала свою назву — ваточник. Плід — багатонасінна листянка з загостреним кінчиком та довгою плодоніжкою. На одній рослині може бути до двадцяти коробочок, у кожній із яких — 60-250 насінин.

Ваточник сирійський цвіте в липні впродовж 30-35 днів, його квіти мають сильний нектарний аромат, що в свою чергу приманює бджіл. Плодоносить ваточник у вересні. Насіння може дозрівати після настання перших приморозків, зберігаючи при цьому схожість.

Рослина розмножується насінням та за допомогою кореневої порослі, кореневищами і їхніми паростками. Ваточник наділений потужною всисною властивістю кореневої системи, адже у місцях масового поширення шансів вижити у інших видів рослин просто немає. Крім цього, він виснажує ґрунт на вміст поживних речовин та знижує його вологість. Цей бур’ян віддає перевагу родючим, добре дренованим ґрунтам.

Ваточник сирійський холодостійка і жаростійка рослина. (Такі б властивості сільськогосподарським культурам, правда?!) Не надто вологолюбний і легко переживає посушливі умови.

Проростання насіння відбувається навесні, коли температура ґрунту сягає 15 °С. Глибина проростання його насіння становить 0,5-1 см, хоча схожість спостерігається і при глибині залягання насіння до 6 см. У ґрунті насіння ваточника сирійського може зберігати життєздатність протягом трьох років.

Захищає себе рослина також майстерно — стійкість до гербіцидів дуже висока. Його листки мають дуже потужний восковий наліт, який захищає його від проникнення будь-яких діючих речовин.

Найбільша проблема контролю в тому, що ваточник не транспортує необхідну кількість діючих речовин з листкової поверхні до кореневої системи. Через це, знищивши надземну частину, зокрема хімічними препаратами, ймовірність вплинути на коріння дуже невисока. Тому бур’ян швидко виростає знов.

Ваточник має досить високу енергію росту, тому вже на початку літа може бути значно вищим, ніж, наприклад, соняшник, ріпак і кукурудза. Спроби вирубати, зрізати, вирвати рослини лише стимулюють подальший розвиток кореневої системи і, знову ж таки, бур’ян проростає.

Агротехнічний метод боротьби полягає в тому, щоб дотримуватися сівозмін, проводити різноглибинний обробіток ґрунту. Найкращим методом виснаження зараз визнано залишення поля під паром та застосування великої дози гербіцидів в оптимальні для цього строки вегетації ваточника. Також потрібно не допускати цвітіння ваточника та потрапляння його насіння на поля. Саме з цим часто виникають певні проблеми.

«За даними польових досліджень, ефективність показали обробки препаратами з діючими речовинами - Сумаро (мезотріон) і Муссон (нікосульфурон), Дикамба Форте (дикамба), Напалм (ізопропіламінова сіль гліфосату) і Напалм Форте ( калійна сіль гліфосату). У посівах соняшнику також хороший результат показали препарати з діючою речовиною імазамокс і імазапір. У фазах сім'ядолі й 1-2 листків ефективність гербіцидів досить висока, вони дозволяють повністю знищити надземну частину рослини та дати можливість культурі випередити бур'ян в розвитку і скласти йому гідну конкуренцію», — розповів Сергій Корнюшенко, менеджер з розвитку агротехнологій Південного регіону «LNZ Group».

Експерт також зауважив, що в посівах кукурудзи коли висота бур'яну досягала 10 см застосовували гербіциди бренду DEFENDA-Сумаро (мезотріон) 0,25г\га + Муссон (нікосульфурон) 1л\га + Пар Мачо 0,2л\га, тим самим добилися позитивного результату в боротьбі з ним.

Бакові суміші препаратів на основі дикамби, клопіраліду та гліфосату дають певний ефект, але є деякі тонкощі. Вносити гербіциди слід тоді, коли ваточник досягає 10-11 см у довжину. Саме в цей час у рослині активно йдуть процеси фотосинтезу та відбувається рух поживних речовин до коренів. Внесення гербіциду в цей період дозволяє суміші препаратів потрапити до коренепаростків і тим самим значно пошкодити чи навіть знищити рослину.

Що стосується зернових, то варто застосовувати гліфосат + прилипач після збирання врожаю.

Небезпечна рослина-паразит – Повитиця польова!

В системі догляду за посівами сільськогосподарських культур важливе місце займає своєчасна та якісна боротьба з шкідливими організмами.

Значної шкоди для посівів завдає злісний карантинний бур’ян – Повитиця польова (Cuscuta сampestris Yunck.). Батьківщиною даного виду є Північна Америка. На території Ук­раїни цей ка­ран­тин­ний бур’ян з’явився вперше було зареєстровано на Оде­щині. Са­ме тут по­ви­ти­ця натуралізу­ва­лась і по­ча­ла швид­ко по­ши­рю­ва­ти­ся з не­о­чи­ще­ним насіннєвим ма­теріалом люцерни та ко­ню­ши­ни. На сьогоднішній день в Україні аре­ал поширення бур’яна охоп­лює прак­тич­но всі об­ласті Сте­пу, Лісо­сте­пу (за ви­нят­ком Тер­нопільської, Чер­кась­кої обл.) та Полісся (окрім Іва­но-Франківської і Рівненсь­кої обл.), на за­гальній площі близько 31,5 тис. га. Станом на 1 липня 2017 р. вогнище повитиці польової виявлено в Ковельському районі Волинської області на площі 21,7 га.

Повитиця польова не тільки знижує врожай сільськогосподарських культур, але і погіршує якість продукції, збільшує витрати ресурсів на її виробництво.

Наприклад, у цукрових буряках знижується вміст цукру на 1-2 %, сіно кормових трав з домішками повитиці пліснявіє, в ньому знижується вміст протеїну, урожайність насіння люцерни при сильному ураженні паразитом знижується на 80-95%. Суцільна маса повитиці густо обплітає своїми тонкими нитковидними стеблами рослину-господаря, висмоктуючи з рослини-живителя поживні речовини, викликаючи порушення обміну речовин і повне відмирання рослинної маси, втрату урожаю. Уражені рослини спочатку відстають у рості, потім жовтіють і гинуть. Паразитує на виці, люцерні, льоні, буряках, моркві, цибулі, картоплі, тютюні, огірках, дикорослих рослинах. Може уражати дерева і кущі: бузину, дуб, сосну, сливу, вишню. Під час цвітіння і утворення насіння у повитиці містяться алкалоїди, які є причиною тяжких отруєнь тварин, інколи з летальними наслідками. Пошкоджуючи покривні тканини рослин, повитиця сприяє ураженню рослин шкідниками: попелицями, довгоносиками. Крім того, вона є переносником багатьох рослинних вірусів: кучерявість цукрових буряків, жовтуха айстр, мозаїка тютюну, томатів, тощо.

Повитиця польова - однорічна рослина-паразит, яка не має ні коренів, ні справжніх листків, обвивається навколо рослини-господаря своїм нит­ко­подібним, жов­тим чи жов­то-гарячим стеблом і присмоктується спеціальними органами, живлячись за рахунок культури. Квітки дрібні, білі або зе­ле­ну­ва­то-білі, на ко­рот­ких квітконіжках (1,5-2 мм), зібрані в густі ки­ти­це­подібні суцвіття. Плід – при­тис­ну­то­ку­ля­с­та двогнізда ко­ро­боч­ка, яка має 2–4 на­­сі­­ни­ни. Насіння жовтувато-коричневе, шорстке, з виступаючим носиком, із зовнішньої сторони округле, а з внутрішньої – двогранно-випукле.

Сходи повитиці польової з'являються у травні-червні, коли добре прогріється повітря і грунт. Проростки звільнившись від оболонки насінини, підіймаються вертикально, у вигляді блідо-жовтого вусика, роблять кругові рухи проти годинникової стрілки, у пошуках рослини-господаря. Для неї характерний розтягнутий період проростання, що збільшує ймовірність розвитку проростків в той час, коли можливий господар присутній на полі.

Знайшовши «жертву», повитиця двома-трьома обертами обвиває зелену рослину, прикріплюючись до неї за допомогою присосок (гаусторій) і висмоктує із рослини поживні речовини. Закріпив­шись на рос­лині-гос­по­дарі, па­ра­зит обплітає її по спіралі, роз­га­лу­жується і пе­ре­хо­дить на сусідні рос­ли­ни. Для по­ви­тиці польової ха­рак­тер­ний прак­тич­но не­об­ме­же­ний ріст і здатність до га­лу­жен­ня, то­му один ек­земп­ляр па­ра­зи­та за ко­рот­кий період мо­же об­плу­та­ти де­сят­ки сусідніх рос­лин. Як світло­люб­ний вид по­ви­ти­ця по­льо­ва роз­ви­вається у се­редніх та верхніх яру­сах рос­лин. Розмножується бур’ян насінням і частинами стебла, які дуже добре приживаються. На одній рослині утворюється від 10 до 114 тисяч насінин, які зберігають схожість до 7 років.

Ос­нов­не дже­ре­ло по­ши­рен­ня по­ви­тиці по­льо­вої – неочи­ще­не насіння сільськогосподарських культур, пе­ре­важ­но лю­цер­ни та ко­ню­ши­ни. Також повитиця може поширюватися транс­портними за­со­бами, сільсько­го­с­по­дарсь­кою технікою, за­ра­женими ор­ганічними до­б­ри­вами та зер­новими відхо­дами. Цей злісний бур’ян засмічує посіви багаторічних і однорічних трав, береги річок, узбіччя доріг, поля населених пунктів.

Оскільки даний вид завдає значної шкоди сільськогосподарським культурам і швидко поширюється на значні площі, необхідно дотримуватися цілого комплексу фітосанітарних заходів. Забороняється завезення на територію України насіння сільськогосподарських культур, яке засмічене насінням бур’яну. Для своєчасного виявлення вогнищ бур’яну необхідне систематичне проведення обстежень посівів культур в певні періоди (враховуючи фази розвитку паразита); очистка насіннєвого матеріалу від повитиці, а також від залишків і частин рослин-господарів повитиці (наприклад берізки польової); сівозміна з висіванням стійких до ураження культур: зернові, квасоля, соя, огірки, гарбузи і бавовник; оран­ка полів, засміче­них по­ви­ти­цею польовою, на всю гли­би­ну ор­но­го ша­ру, що сприяє за­ги­белі про­ростків бур’яну (насіння про­ро­с­тає із гли­би­ни не більше ніж 6 см); виявлені во­гни­ща ура­же­них посівів ви­ко­шу­ва­ти із за­хоп­лен­ням півто­ра­ме­т­ро­вої ділянки, обов’яз­ко­во до цвітіння бур’яну, ско­ше­ну ма­су ви­су­шу­ва­ти, ви­но­си­ти за межі по­ля та спа­лю­ва­ти; ре­тель­не очи­щен­ня ма­шин та зна­рядь, які ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли при зби­ранні вро­жаю із діля­нок, засміче­них по­ви­ти­цею; не­до­пу­щен­ня по­трап­лян­ня по­ви­тиці польової у кор­ми (із сіном, зер­но­ви­ми відхо­да­ми то­що); впро­ва­д­жен­ня у сівозміну полів із чор­ним па­ром; засміче­ний уро­жай потрібно зберіга­ти ок­ре­мо від чи­с­то­го; застосування хімічних заходів боротьби згідно з списком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні; застосування біотехнологічних методів захисту.