Що лікує Алмірал?

Показання Алмірал гострих нападів подагри; ниркової та біліарної коліки; болю та набряку після травм і операцій; тяжких нападів мігрені. Кеш

Що таке Алмірал?

Алмірал – нестероїдний препарат з вираженими знеболювальними/протизапальними властивостями. Він є інгібітором простагландинсинтетази (циклооксигенази). Диклофенак натрію in vitro в концентраціях, еквівалентних тим, які були досягнуті у людини, не пригнічує біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині. Кеш

Скільки коштує Алмірал?

Ціна на Алмірал починається від 70.00

Алмірал інструкція

для медичного застосування препарату

Діюча речовина: 1 мл розчину містить натрію диклофенаку 25 мг;

допоміжні речовини: пропіленгліколь, спирт бензиловий, натрію формальдегід сульфоксилат, натрію мета бісульфіт, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Не стероїдні протизапальні препарати (НПЗП).

− гострий біль при нирковій коліці, остео- та ревматоїдному артриті;

− больові синдроми з боку хребта;

− гостра травма та переломи, після операційний біль.

виразка шлунка або кишечнику в стадії загострення;

підвищена чутливість до диклофенаку або інших інгредієнтів препарату, у тому числі до мета бісульфату натрію;

гостра серцева недостатність;

протипоказаний тим пацієнтам, у яких у відповідь на прийом ацетил саліцилової кислоти або інших НПЗП виникають напади бронхіальної астми, кропив’янка або гострий риніт;

періоди вагітності та годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Препарат слід вводити глибоко внутрішньом’язово у верхній зовнішній квадрант сідничної ділянки.

Дорослі та підлітки старше 18 років. Доза, звичайно, становить 75 мг (вміст 1 ампули) 1 раз на день. У тяжких випадках (наприклад, при коліках), як виняток, можуть бути проведені 2 ін’єкції по 75 мг з проміжком у декілька годин (друга ін’єкція повинна проводитися у протилежну сідничну ділянку). Максимальна добова доза – 150 мг. Курс лікування – 2 - 5 днів.

Побічні реакції. Прояви побічних реакцій бувають: поширені (≥ 10 %), непоширені (≥ 1 %, < 10 % ), рідко поширені (≥ 0,001 %, < 0,1 % ), дуже рідко поширені (< 0,001 %).

Органи шлунково-кишкового тракту: непоширені − біль в епігастральній ділянці, нудота, блювання, діарея, спазми в животі, диспепсія, здуття живота, анорексія; рідко поширені − шлунково-кишкова кровотеча (криваве блювання, мелена, діарея з домішками крові), виразки шлунка і кишечнику, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею чи перфорацією; дуже рідко поширені − афтозний стоматит, глосит, зміни з боку стравоходу, виникнення діафрагмоподібних структур в кишечнику, порушення з боку нижніх відділів кишечнику, такі як неспецифічний геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона, запори, панкреатит.

Серцево-судинна система: дуже рідко поширені – прискорене серцебиття, біль у грудній клітці, артеріальна гіпертензія, застійна серцева недостатність.

Центральна нервова система: непоширені – головний біль, запаморочення, вертимо, порушення мозкового кровообігу; рідко поширені – сонливість, слабкість; дуже рідко поширені – порушення сенсорних та смакових відчуттів, парестезія, порушення пам’яті, дезорієнтація, нечіткий зір, диплопія, тремтіння кінцівок, психотичні реакції, асептичний менінгіт, погіршення слуху, шум у вухах, безсоння, нічні жахи, дратівливість, судоми, депресія, відчуття збентеженості.

Шкіра: непоширені – висипання; рідко поширені − кропив’янка; дуже рідко поширені – екзема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, еритродермія (ексфоліативні дерматити), облисіння, реакції фото чутливості, пурпура, включаючи елегрічну пурпуру, геморагічні висипання. У пацієнтів, які раніше не отримували Алмірал, у період лікування препаратом, як і під час терапії іншими НПЗП, у поодиноких випадках можуть розвинутися алергічні реакції, включаючи анафілактичні й анафілактоїдні реакції, анафілактичні шоки. Можливий розвиток реакцій гіпер чутливості на мета бісульфіт натрію, що входить до складу ін’єкційного розчину.

Нирки: рідко поширені − набряк; дуже рідко поширені – гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія (альбумінурія), інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, папілярний некроз.

Печінка: непоширені – підвищення рівня сироваткових трансфер аз (АлАТ, АсАТ); дуже рідко поширені – порушення функції печінки, включаючи гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею.

Система крові: дуже рідко поширені – тромбоцит опенія, лейкопенія, агранулоцит оз, гемолітична та а пластична анемія.

Інші прояви: рідко поширені − реакції підвищеної чутливості, зокрема бронхоспазм, анафілактичні системні реакції, артеріальна гіпотензія; дуже рідко поширені – імпотенція, васкуліти, пневмонії.

Реакції у місці введення: непоширені – небажані реакції в місці введення (біль та ущільнення тканин); дуже рідко поширені – абсцес та некроз в місці внутрішньом’язового введення.

Передозування. Не існує специфічного антидоту.

Симптоми: гострий головний біль, збудження, артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, запаморочення, судоми. Лікування: симптоматичні дезінтоксикаційні заходи, які проводяться при передозуванні не стероїдними препаратами – форсований діурез, за необхідності, − гемодіаліз.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовують у період вагітності. На час лікування годування груддю припинити.

Діти. Не застосовувати у дітей віком до 18 років.

Особливості застосування. У період лікування Алміралом у будь-який час може виникнути шлунково-кишкова кровотеча або розвинутися виразка шлунково-кишкового тракту, яка іноді ускладнюється перфорацією; причому далеко не завжди мають місце симптоми-провісники цих ускладнень або наявність анамне стичних відомостей про виразкове ураження. Серйозніші наслідки цих ускладнень можуть відмічатися у пацієнтів літнього віку. В окремих випадках, коли у пацієнтів, які отримують Алмірал, розвиваються ці ускладнення, лікування препаратом потрібно припинити.

Алмірал, завдяки своїм фармакодинамічним властивостям, може маскувати скарги і симптоми, характерні для інфекційно-запальних захворювань.

Під час застосування Алміралу необхідний пильний медичний нагляд за хворими, які страждають на хворобу Крона.

Під час застосування Алміралу, як і інших НПЗП, може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів. Тому при тривалій терапії Алміралом як запобіжний захід показане регулярне дослідження функції печінки. Якщо порушення з боку функціональних показників печінки зберігаються або посилюються або якщо виникають скарги або симптоми, котрі вказують на захворювання печінки, а також у тому випадку, коли виникають інші побічні явища (наприклад, еозинофілі я, висипання тощо), прийом Алміралу треба припинити. Потрібно мати на увазі, що гепатит на фоні прийому Алміралу може виникнути без продромальних явищ.

Обережність необхідна при призначенні Алміралу хворим на печінкову порфірію, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.

Оскільки простагландини відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку, особлива обережність потрібна при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції серця або нирок, пацієнтів літнього віку, хворих, які отримують діуретичні засоби, а також хворих, у яких є значне зменшення об’єму циркулюючої плазми будь-якої етіології, наприклад, у період перед та після масивних хірургічних втручань. У цих випадках під час застосування Алміралу рекомендується як запобіжний захід регулярний контроль функції нирок. Припинення застосування препарату, зазвичай, призводить до відновлення функції нирок до вихідного рівня.

При тривалому застосуванні Алміралу або застосуванні високих доз показаний систематичний контроль картини периферичної крові.

Алмірал, як і інші НПЗП, може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів. Тому у пацієнтів із порушеннями гемостазу необхідний ретельний контроль відповідних лабораторних показників.

Особливої обережності слід дотримуватися при внутрішньом’язовому введенні Алміралу хворим на бронхіальну астму (через ризик посилення вираженості симптомів захворювання), а також пацієнтам з алергічним ринітом (у тому числі сезонним) і поліпами слизової оболонки носа.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Під час лікування уникати керування авто транспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Літій, фенітоїн, дигоксин. Алмірал може підвищувати їх концентрації в плазмі крові.

Діуретичні засоби. Алмірал, як і інші НПЗП, може зменшувати вираженість діуретичної дії. Одночасне застосування калій зберігаючих діуретиків може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові (у випадку такого поєднання лікарських засобів даний показник слід часто контролю вати).

НПЗП. Одночасне системне застосування НПЗП може збільшувати частоту виникнення небажаних явищ та побічних ефектів збоку шлунково-кишкового тракту.

Кортикостероїди. Одночасне системне застосування підвищує ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Інгібітори АПФ. Алмірал послаблює дію інгібіторів АПФ. Одночасне застосування підвищує ризик порушення функції нирок

Антикоагулянти. Хоча в клінічних дослідженнях не було встановлено впливу Алміралу на дію антикоагулянтів, існують окремі повідомлення про підвищення ризику кровотеч у пацієнтів, які приймали одночасно Алмірал і дані препарати. Тому у випадку такого поєднання лікарських засобів рекомендується пильний і регулярний нагляд за хворими.

Протидіабетичні препарати. У клінічних дослідженнях встановлено, що можливе одночасне застосування Алміралу й протидіабетичних препаратів, при цьому ефективність останніх не змінюється. Проте існують окремі повідомлення про розвиток у таких випадках як гіпоглікемії, так і гіперглікемії, що обумовлювало необхідність зміни дози цукрознижувальних препаратів під час застосування Алміралу.

Метотрексат. Слід дотримуватись обережності при призначенні НПЗП менше, ніж за 24 год до або після прийому метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові і посилюватися його токсична дія.

Циклоспорин. Вплив НПЗП на синтез простагландинів у нирках може посилювати нефро токсичність циклоспорину.

Пробенецид. Лікарські засоби, в склад яких входить пробенецид, можуть уповільнювати елімінацію Адміралу.

Фуросемід та гіпотензивні засоби. Одночасне застосування зменшує лікувальний ефект фуросеміду та гіпотензивних засобів.

Похідні хінолону. Є окремі повідомлення про розвиток судом у хворих, котрі одержували одночасно похідні хінолону й НПЗП.

Диклофенак – не стероїдний протизапальний засіб, неселективний блокатор циклооксигенази, що має протизапальну, аналгезуючу, жарознижувальну, імуносупресивну, антиагрегацій ну дію.

Механізм дії диклофенаку полягає в інгібуванні ферменту циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) шляхом блокування доступів арахідонової кислоти в активний сайт, розміщений у верхній частині гідрофобного каналу всередині ЦОГ-2 та ЦОГ-1, внаслідок чого пригнічується синтез простагландинів, протеаз та інших біологічно активних компонентів.

ЦОГ-1 контролює синтез простагландинів, які регулюють цілісність слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, функцію тромбоцитів і нирковий кровотік, ЦОГ-2 бере участь у синтезі простагландинів при запаленні. ЦОГ-2 у нормальних умовах відсутня. Її синтез індукується дією деяких тканинних факторів, що ініціюють запальну реакцію (цитокіни тощо). У зв’язку з цим передбачається, що протизапальна дія диклофенаку зумовлена інгібуванням ЦОГ-2, а його небажані реакції – інгібуванням ЦОГ-1. Показник активності диклофенаку, тобто співвідношення блокування ЦОГ-1/ЦОГ-2, що дозволяє оцінити його потенційну токсичність, становить 2,2.

Протизапальну дію диклофенаку, поряд з вищеописаним, пов’язують із гальмуванням перекисного окиснення ліпідів, стабілізацією мембран лізосом (обидва ці механізми запобігають ушкодженню клітинних структур), зменшенням утворення АТФ (знижується енергозабезпечення запальної реакції), гальмуванням агрегації нейтрофілів (порушується вивільнення з них медіаторів запалення), гальмуванням синтезу ревматоїдного фактора у хворих на ревматоїдний артрит. Диклофенак пригнічує переважно фазу ексудації, меншою мірою – проліферації, зменшуючи синтез колагену й пов’язане з цим склерозування тканин.

Аналгезуюча дія диклофенаку більшою мірою виявляється при болях слабкої та середньої інтенсивності, які локалізуються в м’язах, суглобах, сухожиллях, нервових стовбурах, а також при головному або зубному болю. При сильних вісцеральних болях диклофенак менш ефективний і поступається силою аналгезуючої дії перед наркотичним аналгетиками. У той же час, доведена досить висока аналгетична активність диклофенаку при коліках і після операційних болях.

Жарознижувальний ефект диклофенаку виявляється тільки при пропасниці. На нормальну температуру тіла препарат не впливає, чим відрізняється від “гіпотермічних” засобів.

Імуносупресивний ефект диклофенаку виражений помірно, виявляється при тривалому застосуванні та має “вторинний” характер: знижуючи проникність капілярів, диклофенак утруднює контакт імунокомпетентних клітин з антигеном і контакт антитіл із субстратом.

Антиагрегаційний ефект диклофенаку слабкий і є оборотним.

Фармакокінетика. Всмоктування. Приблизно через 20 хв після внутрішньом’язового введення 75 мг диклофенаку натрію концентрація препарату в плазмі крові становить 2,5 мкг/мл (8 моль/л). Співвідношення між концентрацією препрату і прийнятою дозою має лінійний характер. Такий фармакокінетичний показник, як площа під кривою (UAC), при застосуванні ін’єкційної форми був у 2 рази більший за показник при пероральному або ректальному застосуванні, оскільки при пероральному або ректальному застосуванні більше половини активної субстанції метаболізується печінкою («first pass» ефект). Після повторного застосування препарату фармакокінетичні показники не змінюються. За умови дотримання рекомендованих інтервалів між введеннями препарату кумуляції не відмічається.

Розподіл. Зв’язування з білками сироватки крові становить 99,7 %, воно відбувається переважно з альбуміном (99,4 %). Уявний об’єм розподілу становить 0,12 - 0,17 л/кг. Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де його максимальна концентрація досягається на 2 - 4 год пізніше, ніж в плазмі крові. Уявний період напів виведення із синовіальної рідини становить 3 - 6 год. Через 2 години після досягнення максимальної концентрації у плазмі концентрація диклофенаку в синовіальній рідині вища, ніж у плазмі, і її значення залишаються вищими протягом 12 год.

Метаболізм. Метаболізм диклофенаку здійснюється частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але, головним чином, за допомогою одноразового і багаторазового метоксилювання, що призводить до утворення декількох фенольних метаболітів (3’-гідрокси-, 4’-гідрокси-, 5’-гідрокси-, 4’,5-дигідрокси- та 3’-гідрокси-4’-метоксидиклофенаку), більшість з яких перетворюється на глюкуронідні кон’югати. Два з цих фенольних метаболітів біологічно активні, але значно меншою мірою, ніж диклофенак.

Виведення. Загальний системний плазмовий кліренс диклофенаку становить 263 ±

56 мл/хв. Кінцевий період напів виведення становить 1 - 2 год. Період напів виведення 4-х метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1 - 3 год. Один із метаболітів, 3’-гідрокси-4’-метоксидиклофенак, має довший період напів виведення, проте цей метаболіт повністю неактивний.

Приблизно 60 % застосованої дози препарату виводиться з сечею у вигляді глюкуронових кон’югатів незміненої активної речовини, а також у вигляді метаболітів, більшість з яких являють собою глюкуронові кон’югати. У незміненому вигляді виводиться менше 1 % диклофенаку. Решта застосованої дози препарату виводиться у вигляді метаболітів з жовчю, з калом.

В осіб літнього віку істотних змін фармакокінетики диклофенаку не спостерігається. У пацієнтів з порушенням функції нирок при призначенні Алміралу у звичайних разових дозах накопичення диклофенаку не відмічалося. У тому випадку, коли кліренс креатині ну становить менше 10 мл/хв, розрахункові рівноважні концентрації гідроксиметаболітів диклофенаку приблизно у 4 рази вищі, ніж у здорових пацієнтів. Проте в кінцевому результаті метаболіти виводяться з жовчю.

У пацієнтів з хронічним гепатитом або компенсованим цирозом печінки показники фармакокінетики диклофенаку аналогічні таким у пацієнтів без захворювань печінки.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або ледь жовтуватий розчин.

Несумісність. Невідома. Не змішувати в одному шприці з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Упаковка. Ампули по 75 мг/3 мл: по 5 ампул у фасонному блістері, по 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Медокемі ЛТД. Источник

Місцезнаходження. Вул. Константинуполес, 1-10, Лімасол, 51409, Кіпр, ЄС.

Алмірал р-н д/ін. 75мг/3мл 3мл амп. №5

УВАГА! Ціна продажу окремої позиції Товару, зазначена на сайті дійсна для інтернет- замовлення та може відрізнятися від роздрібної ціни продажу аналогічного Товару в місці його реалізації.

УВАГА! В неробочий час аптеки ціна на сайті може відрізнятися на наступний день.

Кількість:

Замовлення в 1 клік

Алмірал р-н д/ін. 75мг/3мл 3мл амп. №5 - 120.45 грн

Отримання без черги

Отримати замовлення у аптеці без черги

24/7 замовлення

Прийом замовлень на сайті цілодобово

Зручні пункти видачі

Отримати замовлення у найближчій аптеці без черги

Професійні консультації

Наші фармацевти готові надати інформацію щодо препаратів

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
АЛМІРАл
(ALMIRAL)

діюча речовина: 3 мл розчину (1 ампула) містить: диклофенак натрію 75 мг;

допоміжні речовини: пропіленгліколь, спирт бензиловий, натрію формальдегід сульфоксилат, натрію метабісульфіт (E 223), натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або ледь жовтуватий розчин.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні оцтової кислоти та споріднені сполуки. Код АТХ М01А В05.

Фармакологічні властивості.

Алмірал – нестероїдний препарат з вираженими знеболювальними/протизапальними властивостями. Він є інгібітором простагландинсинтетази (циклооксигенази). Диклофенак натрію in vitro в концентраціях, еквівалентних тим, які були досягнуті у людини, не пригнічує біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині. Якщо препарат застосовують одночасно з опіоїдами для зняття післяопераційного болю, Алмірал суттєво зменшує потребу в опіоїдах.

Після введення 75 мг диклофенаку шляхом внутрішньом’язової ін’єкції абсорбція починається негайно, а середня максимальна концентрація у плазмі, що становить приблизно 2,558±

0,968 мкг/мл (2,5 мкг/мл ≡ 8 мікромоль/л) досягається приблизно через 20 хв. Об’єм абсорбції лінійно пропорційний величині дози.

У разі якщо 75 мг диклофенаку вводять шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 2 годин, середня максимальна концентрація у плазмі становить приблизно 1,875±0,436 мкг/мл (1,9 мкг/мл ≡ 5,9 мікромоль/л). Більш короткий час інфузії призводить до вищої максимальної концентрації у плазмі, тоді як триваліші інфузії призводять до плато концентрації, пропорційної до показника інфузії після 3-4 годин. На відміну від відповідних результатів перорального застосування, у разі застосування препарату у вигляді супозиторіїв або внутрішньом’язового введення концентрація у плазмі крові швидко знижується одразу після досягнення максимальних рівнів.

Площа під кривою концентрації (AUC) після внутрішньом’язового або внутрішньовенного введення приблизно удвічі більша, ніж після перорального або ректального введення, тому що цей шлях дає змогу уникнути метаболізму першого проходження через печінку.

99,7 % диклофенаку зв’язується з протеїнами, головним чином з альбуміном (99,4 %).

Диклофенак потрапляє до синовіальної рідини, де максимальна концентрація встановлюється через 2-4 год після досягнення пікового значення у плазмі крові. Очікуваний період напіввиведення з синовіальної рідини становить від 3 до 6 годин. Через дві години після досягнення рівня пікового значення у плазмі крові концентрація диклофенаку у синовіальній рідині перевищує цей показник у плазмі крові і залишається вищою протягом періоду до 12 годин.

Диклофенак був виявлений у низькій концентрації (100 нг/мл) у грудному молоці в однієї жінки, яка годувала груддю. Передбачувана кількість препарату, що потрапляє в організм немовляти з грудним молоком, еквівалентна 0,03 мг/кг/добу.

Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронідації інтактної молекули, але головним чином шляхом одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до утворення кількох фенольних метаболітів, більшість з яких перетворюється у кон’югати глюкуроніду. Два з цих фенольних метаболітів є біологічно активними, однак їхня дія виражена значно менше, ніж для диклофенаку.

Загальний системний кліренс диклофенаку у плазмі становить 263±56 мл/хв (середнє значення ± SD). Термінальний період напіввиведення у плазмі становить 1-2 години. Чотири метаболіти, включаючи два активних, також мають короткий період напіввиведення з плазми – 1-3 години. Приблизно 60 % введеної дози виводиться з сечею у вигляді глюкуронідного кон’югату інтактної молекули та у вигляді метаболітів, більшість із яких також перетворюється на глюкуронідні кон’югати. Менш ніж 1 % виводиться у вигляді незміненої речовини. Залишки дози елімінуються у вигляді метаболітів через жовч з фекаліями.

Спеціальні групи пацієнтів.

Літні пацієнти. Ніякої різниці залежно від віку хворого в абсорбції, метаболізмі або екскреції препарату не спостерігалося, окрім того, що у п’яти пацієнтів літнього віку 15-хвилинна внутрішньовенна інфузія призвела до вищої на 50 % концентрації у плазмі, ніж це спостерігалося у молодих здорових добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів із порушенням функції нирок при дотриманні режиму звичайного дозування можна не очікувати накопичення незміненої активної речовини, виходячи з кінетики препарату після одноразового застосування. За умов кліренсу креатініну менше ніж 10 мл/хв рівні гідроксиметаболітів у плазмі крові приблизно у 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців.

Однак метаболіти остаточно виводяться із жовчю.

Пацієнти із захворюваннями печінки. У пацієнтів із хронічним гепатитом або компенсованим цирозом печінки кінетика та метаболізм диклофенаку є такими ж, як і у пацієнтів без захворювання печінки.

Клінічні характеристики.

Препарат при внутрішньом’язовому введенні призначений для лікування:

• запальних та дегенеративних форм ревматизму, ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондиліту, остеоартриту, спондилоартриту, вертебрального больового синдрому, несуглобового ревматизму;

• ниркової та біліарної колік;

• болю та набряку після травм і операцій;

Препарат при введенні у вигляді внутрішньовенних інфузій призначений для лікування або профілактики післяопераційного болю.

• Відома гіперчутливість до діючої речовини, натрію метабісульфіту або до будь-яких інших компонентів препарату;

• Кровотеча або перфорація шлунково-кишкового тракту в анамн

Важливо

Інформація про товар, яка розміщена на сайті не замінює консультацію лікаря та зміст інструкції для медичного застосування лікарського засобу.