Де живе Тетерук в Україні?

На півдні під впливом оранки степів і зменшення лісів ареал його скорочується, на півночі ж завдяки вирубці лісів займана територія поступово розширюється. В Україні поширений на Поліссі, у Карпатах та на півночі лісостепової смуги.

Де живуть глухарі?

Середовища існування Глухар — характерний мешканець тайги, поширений в Українських Карпатах, у зоні хвойних лісів до верхньої межі лісу.

Скільки років живе Глухар?

Тривалість життя – до 14 років. Масивне тіло самця вкрите чорним пір'ям із зеленуватим металічним відблиском, а широкі крила забарвлені у рудувато-бурий колір.

Цікаві факти про тетерука

Тетерук мешканець різноманітних ландшафтів, зустрічається в Центральній і Північній Євразії – від Альпійських гір і Британських островів на заході до Усурійського краю і Корейського півострова на сході. Окрім степової і лісостепової зони, досить часто трапляється у гірських лісах та на вересових пустищах Західної та Центральної Європи, де його ареал має чітко виражений острівний характер, в залежності від широти: на півночі на рівнинах і плоскогірних територіях, на півдні у високих горах, зазвичай на висоті від 1000 до 2200 метрів над рівнем моря в хвойних рідколіссях, болотах, оточених чагарниками і поодинокими деревами. Межі ареалу досить розпливчасті – в залежності від чисельності популяції і культурних змін ландшафту вона зазнає змін в ту чи іншу сторону. В Україні поширений у Карпатах і на Поліссі. Живе по краях боліт, у негустих лісах, на порубках. Також в Україні тетеруки зустрічається на півночі лісостепової смуги.

Довжина тіла – самця (самки) 50 – 70 (47 – 50) см
Розмах крил – 80 – 90 (77 – 80) см
Вага самця – 1100 – 1400 (750 – 1100) гр
Тривалість життя – до 10 років

Статевий диморфізм у тетеруків чітко проявляється. Самець чорний з темно-синім металічним полиском на голові, шиї, волі і попереці. Над оком червона «брова», на крилі біле «дзеркальце», хвіст ліроподібний. Нижні покривні пера крила, хвоста та пахові пера білі. Махові пера темно-бурі. Дзьоб чорний, пальці бурі. Влітку (червень – липень) у самця голова і частина шиї чорно-бурі, рябі. Самка бура, на хвості невелика вирізка. Верхня сторона тіла з темнобурими і рудуватими поперечними смугами та дрібними крапками. Шия спереду і воло вохристі з темними поперечними смужками. Груди, передня частина черева і боки тіла з вохристорудими і темно-бурими поперечними смужками та білими вершинами пер. Середина черева темно-бура з поперечним світлішим рисунком. На крилі, як у самця, біле «дзеркальце». Нижні покривні пера хвоста і крила та пахові пера білі.

Молодий птах схожий на дорослу самку, тільки поперечні смуги світліші. Молоді самці і самки не відрізняються забарвленням, але вже в серпні у самців з'являються перші чорні пера шлюбного вбрання. Самку і молодого тетерука можна відрізнити від схожих на них рябчика і глухаря за розмірами (меншими, ніж у глухарки, але більшими, ніж у рябчика) і формою хвоста, що має помітну вирізку.

Пуховик вохристого кольору. Верх голови, плечі і широка смуга вздовж спини коричневі з чорними плямками.

Тетерук веде осілий спосіб життя, заселяючи біотопи де поєднуються відкриті простори з лісовими масивами. Дорослих самців завжди можна легко впізнати по чорному загальному кольору і ліроподібному хвосту. З землі тетерев злітає завжди з сильним шумом, лопочучи крилами. Політ рівний, з частими змахами крил; частота змахів у нього приблизно така, як у крижня. Голос тетерука-самця під час токування — це бурмотіння, яке неможливо передати літерами, і «чуфикання», тобто щось подібне до шипіння. Самка має голос, що трохи нагадує голос свійської курки: «ко-ко-ко».

Протягом теплого періоду року тетеруки ведуть наземне життя і рідко сідають на дерева. Восени, після згуртування у зимові зграї, тетеруки звичайно тримаються на деревах і тільки вночі спускаються на землю. При глибоких снігах ці птахи на ніч зариваються у сніг. Протягом зими в Україні тетеруки ведуть досить осіле життя, концентруючись тільки в місцях, де є чимало березняків, сережками яких вони живляться. В теплу пору року живляться змішаною їжею: листочками і насінням диких і культурних рослин, лісовими ягодами, а також комахами — мурашками, жуками і гусеницями. Пташенята в перші дні свого життя живляться виключно комахами та іншими безхребетними і тільки пізніше починають їсти також ягоди, листочки і квіти різних трав. Восени тетеруки регулярно вранці і ввечері вилітають на поля гречки, де збирають насіння цієї культури. Взимку ці птахи живляться переважно на деревах і їдять виключно рослинну їжу, а саме: сережки, бруньки і пагінці берези, верби, сережки вільхи. При розтаванні снігового покриву нерідко спускаються на землю і збирають різні ягоди, насіння, листочки, що збереглися під снігом зеленими.

Вже в кінці червня у самців починається часткове післяшлюбне линяння, в результаті якого голова і шия стають рябими. В серпні — вересні у самців і самок відбувається повне линяння. В цей самий час у молодих птахів линяє гніздове оперення. В кінці серпня у молодих самців серед рябого оперення з'являється значна домішка чорних пер першого шлюбного вбрання, а в кінці вересня вони вже в чорному оперенні, яке не змінюється до червня наступного року.

Тетерук є типовим представником полігамних птахів з груповим характером токування. Токує у березні – травні. Але період шлюбних ігор може змінюватися в залежності від географічного місцезнаходження та кліматичних умов. Ранньою весною, ще до танення снігу, зимові зграї тетеруків розпадаються, і скоро після цього самці починають токувати. Токовища розташовані звичайно на відкритих місцях, а саме: на полянах, порубках, ділянках полів поблизу лісу і т. ін. Місця токовищ не змінюються іноді протягом десятків років. На токовищах збирається щороку до кількох десятків тетеруків. Під час токування самці бігають, розпустивши хвости і вигнувши дугою крила, підскакують, при зустрічі один з одним завзято б'ються, нагадуючи цим півнів. Весь час лунає їх бурмотіння, яке чутно на віддалі 1,5—2 км, і значно тихіше «чуфи-кання». Токування починається на світанку і закінчується після сходу сонця. В цей час тетеруки розлітаються з токовищ і нерідко токують деякий час поодинці, сидячи десь на дереві. Незабаром після початку токування на токовищах з'являються і самки. Вони звичайно тримаються у кущах поблизу токуючих самців, де і відбувається парування. Шлюбні стосунки у тетеревів мають характер проміскуїтету, тобто одна самка парується з кількома самцями, а кожний самець може запліднити кілька самок. Самці токують ще довго після відкладання самками яєць. Цим забезпечується, очевидно, запліднення тих самок, у яких перше гніздо розорене, і тому вони готуються відкласти повторну кладку.

Гніздо самка будує на землі, звичайно під яким-небудь прикриттям — кущиком, буреломом тощо. Воно являє собою ямку, трохи вистелену сухими травинками. У повній кладці від 4 до 12 яєць, зазвичай—8—10. Самка насиджує кладку близько 23 днів. Через кілька годин після вилуплення пташенята залишають гніздо, а віком близько тижня вони вже можуть перепурхувати. В цей час розміром вони ще менші за перепела. В кінці літа (кінець серпня — вересень) виводки розбиваються. Про потомство піклуються виключно самки. Пташенята стають на крило за 5–6 тижнів.

Вид піддається впливу циклічних коливань чисельності, що трапляються кожні 17 – 20 років. Тетеруки страждають від змін в навколишньому середовищі, антропогенного навантаження, нераціонального використання лісових ресурсів, недбалого знищення мисливцями, браконьєрства, а також від інфекційних хвороб. Щоб забезпечити приріст чисельності даного виду потрібно припинити осушування боліт, заборони збирати ягоди в місцях гніздування і на токовищах. Існує успішний досвід штучного розведення тетеруків в Росії, Німеччині, Польщі, Швеції тощо. Вид занесено до Червоної Книги України (статус – зникаючий) та Бернської конвенції (додаток 3).

Підготував - Михайло Бондар

Цікаві факти про тетерука

Самець тетерука (Tetrao tetrix)

У кінці ХVIII - на початку ХІХ століття тетерев був поширений практично по всій Україні, доходячи на південь аж до берегів Чорного та Азовського морів. Регіон Поліського природного заповідника до останніх років ХІХ ст. залишався одним з найбільш сприятливих для тетерева. Але і тут відбулось обвальне скорочення чисельності цього виду. Нині настав час заносити тетерука до Червоної книги України. Нині вже нема підстав казати про короткочасне зниження чисельності цього птаха. Інтенсифікація лісового господарства, зникнення рідкостійних лісів в місцях відгінного тваринництва. Тетерук був ідеально пристосований до екстенсивного ведення господарства людиною в лісах, а в умовах аграрно-індустріального ландшафту виявився витісненим у високогір'я чи пустоші-пустирі. Але на півночі Центрального Полісся на природних вересовищах на бідних ґрунтах тетерев був споконвічно найбільш багаточисельним. Суперечка про те, відносити вересові пустоші в Поліссі до первинних (природних) чи вторинних стацій (змінених людиною) тетерука точиться дуже давно.

Тетерев мешкає в Європі у трьох зонах: тайговій (Скандинавія і Росія), гірській (Альпи, Карпати), пустошей і боліт (Західна Європа, Українське Полісся). Чисельність виду найбільш сприятлива в тайговій і гірській зонах. Наприклад в тайговому поясі чисельність сягає сотні тисяч і мільйонів особин. Найбільші проблеми з тетеруком були саме в зоні боліт і пустошей, а не тайговій частині. Приємним виключенням з цього правила до останнього часу являлось Полісся. Здавалось, що з розорюванням земель і появою сільськогосподарських полів в цього виду куриних не виникне особливих проблем, адже в харчуванні помітне місце займали зернові культури, а лісову зону тетерук освоїв після того, як тут з’явились люди, поля і зруби. Та, виявилось, тетерук зовсім не пристосований до інтенсифікації сільського і лісового господарства. Отже, з’ясувалось, що проблема збереження цих птахів залежить від наявності пустошей. Так відомий орнітолог Науман навіть писав, що там де нема вересу, там нема і тетерука. Але російські орнітологи відразу ж спростували це твердження. Для регіону Полісся думка Наумана є доволі слушною. Пустоші окрім околиць Поліського заповідника збереглись і в багатьох інших лісах АПК (у минулому колгоспних). Тетерев був добре представлений і на території військових полігонів - в межиріччі Дніпра і Десни, під Коростенем і на інших. Тут на полігонах в часи військових навчань фактор непокоєння сягав просто катастрофічних показників, бо постійний гул танкових моторів не вщухав ні на день. Але разом з тим тут був і тетерук. Розгадка високого фактору непокоєння і присутністю цих птахів виявилася простою. Завдяки тому, що земля переорювалась гусеницями танків були збережені пустоші з вересом. В Західній Європі на військових полігонах вересові пустоші охороняються як заказники і верес там вирощується по технології схожій із звичайними сільськогосподарськими роботами: підготовка ґрунту, посів, догляд з допомогою мотокіс для видалення молінії голубої та поодиноких беріз.

Певна надія на покращення ситуації з тетеревом в Поліссі зберігається, адже на схід від заповідника утворились розріджені чи безлісі післяпожежні ландшафти. Ці території мають досить великі площі. Вплив екологічних і зоогеографічних аспектів впливу пожеж на лісових птахів і ссавців досить добре вивчений. Так серед факторів просування тетерука на північ в глибину тайги найбільш суттєвим був саме вплив пожеж. Дослідники вважають, що завдяки розорюванню та пожежам в північному напрямі розширили свій ареал і інші тварини: заєць-русак, лісовий тхір, лисиця, сіра куріпка, перепілка, одуд. В Північній Америці на північ поширились білохвостий і чорнохвостий олені, вапіті, койот і руда рись. Проходження пожеж сприяло експансії європейського типу фауни на північ і схід і одночасному збідненню присутності сибірських видів.

Болісно визнавати, але ці найбільш продуктивні стації перебування тетерука в Україні зникають дуже швидко. На схід від Поліського заповідника на землях Словечанського лісгоспу АПК в минулому традиційно існували найбільш продуктивні угіддя для тетерука. У 1980-1990 рр. прямо з дороги Селезівка - Далета з одного місця можна було почути токування з 2-4 токовищ! В подальшому тут був створений спеціалізований по тетереву заказник "Заболоття". Але при його затвердженні чиновники з власної ініціативи дописали заборону проведення будь яких рубок. А суцільне заліснення для цього виду - абсолютно недопустиме явище. Ось так замість охорони тетерука, тут створені всі умови для його зникнення. В Поліському заповіднику після 20-річного періоду абсолютного заповідання території чисельність виду теж швидко пішла на спад і нині цей птах став нечисленним. Тетерукові токовища в заповіднику перемістились на обводнені осоково-мохові болота (мезотрофні).

Прекрасний знавець екології цього виду і мисливствознавець Л.П. Сабанєєв називав наш край (західні губернії Росії) тетеруковим царством. В доагрокультурний час ці птахи заселяли очевидно виключно річкові долини в лісовій зоні. По них відбувалось і подальше розселення тетерука в лісову зону. Тому цей вид називали ще і лучним тетеревом. Після того, коли він оселився на полях, цей птах отримав назву вже польового тетерева. В наш час на полях птахи зустрічаються переважно взимку. В усі часи за поїдання взимку березових бруньок птаха ще називали тетеруком-березовиком.

Ще в 1980-ті роки зустріти тетеревині виводки на межі лісу і вівсяних полів в Поліссі не було якоюсь несподіванкою. Нині поля в лісових стаціях цього виду не переорюються, а на городах поблизу сіл тетерук не зустрічається. Осінню цей вид утворює переважно одностатеві із самців та рідше різностатеві зграї. В Поліссі теж найчастіше зграї складаються з самців, але в деяких з них можна помітити і самок. Ще Л.П.Сабанєєв вказував на те, що дуже великі зграї тетеруків виникали з осені при поїданні зернових кормів на полях. З переходом в харчуванні на березові бруньки зграї розпадались на дрібніші групи.

На час розмноження шлюбних пар не утворюють. В останні роки більш часто стало відмічатись поодиноке токування самців на окремих березах чи на узліссях. Але і в наш час поблизу заповідника можна побачити токовища з 5 - 20 токовиками і поспостерігати за бійками самців. Часто на полях можна почути і осіннє токування цих птахів. Між самкою глухаря і самцем тетерука має місце схрещування. Помісі-"межняки" в зовнішньому вигляді мають перехідні риси між цими видами. Поява гібридів відбувалась у разі, коли ці курині види знаходились на грані зникнення або ставали малочисельними в даному регіоні.

Гніздо самка влаштовує на землі. В кладці переважно 6 - 9 яєць. Насиджування продовжується 23 - 25 днів. У орнітологів пошуки тетерукових гнізд забирають багато часу. Їх можна значно спростити, коли знайти на лісовій дорозі "порхалище" - місце, де самка приймає пилові ванни, струшуючи разом з пилюкою паразитів. Вся турбота про виводок лягає на самку. При зустрічі виводка з людиною вона часто імітує поведінку пораненого птаха і таким чином відводить ворога від пташенят. В таких випадках необхідно швидко полишити це місце. Пташенята без материнського тепла швидко гинуть, бо терморегуляція у пташенят відсутня. На перших порах майже до місячного віку пташенята живляться переважно тваринною їжею. В кінці літа виводки починають виходити на зернові поля. Відмічались випадки поїдання птахами навіть жолудів. З похолоданням переходять на гілковий корм, котрий складається переважно з березових бруньок.

Самка тетерука на гнізді

В шлунках птахів зустрічаються камінці-гастроліти. Їх чисельність протягом року змінюється. Найбільше камінців птахи запасають перед зимовим періодом (до 15 г і до 200 шт.). В умовах Полісся з великою кількістю піщаних ґрунтів потребу в гастролітах птахи задовольняють в природних умовах і влаштовувати штучні "галечники" недоцільно. В тетерева інколи знаходять велику кількість гельмінтів. Аскариди виявляються лише в теплу пору року, а цестоди впродовж всього року. Поїдання деревної їжі знижує зараженість птахів, але не приводить до повної дегельмінтизації. Існували проекти, авторами яких були мисливствознавці, про проведення штучної дегельмінтизації з допомогою дорогих імпортних препаратів. Але для умов України це скоріш за все утопічний проект, бо ми не знаємо навіть наскільки реальну загрозу являють гельмінти для популяції цього виду. Якби причиною нинішнього падіння чисельності виду в Європі була банальна інвазія, то в Західній Європі, вже давно б пролікували поголів’я птахів. Тетерук, незважаючи на свою привабливість для розведення в штучних умовах, так і не став звичайним у зоопарках та на дичефермах. Одна з причин цього є складність організації повноцінного харчування з зимовим переходом на грубі корми.

Тетерук в Поліссі здавна був найбільш популярним видом спортивного полювання. Браконьєрські полювання на токовищах в околицях Поліського заповідника перестали існувати лише у 2000 -х роках. Традиційно для «високих» гостей на тетерукових токовищах ставились мисливські скрадки-курені. Після того, як птахи на токовищах звикали до їх зовнішнього вигляду, приїздили на полювання гості. Про ці вікові традиції та історію боротьби з браконьєрством на токовищах можна написати цілу книгу. В 1970-х роках широко поширеними видами полювання було і осіннє полювання по виводках та з опудалами. Опудала виготовляли з чорного сукна. Їх розвішували на березових узліссях після того, як з них спадало листя. В середньому добова результативність тетерукового полювання по даних опитування старожилів з опудалами чи на токовищах складала 2 і навіть 4 птахи! Це були дуже високі показники! В повоєнний час тетерук був настільки багаточисельним в районі Поліського заповідника, що молодих птахів навіть збивали з дерев пастухи-підлітки. То були голодні роки і такі дії не можна осуджувати. В повоєнний час окремі мисливці навіть займались розшукуванням і збором яєць з гнізд тетерука. В 1990-і р., коли обговорювалось питання про відкриття весняного полювання на тетерука, була організована навіть наукова експедиція для визначення чисельності цього виду та можливостей його експлуатації. Нині тетерук в Україні лишається нікому не потрібним. Поліський заповідник має намір в майбутньому з 1 по 10 квітня організовувати орнітологічні тури для бажаючих познайомитись з токуванням тетерева, послухати шлюбні крики рідкісних видів птахів в околицях заповідника (сірого журавля, бородатої сови, сичиків: горобця та волохатого).

"Тетеруки". Арчібальд Сорбьорн