Хто напав на Володимир

Путін брехав, що війни з Україною не буде. Хронологія обману

Російська влада протягом останніх місяців спростовувала відомості про підготовку вторгнення в Україну. DW зібрала їхні заяви, які 24 лютого стали відвертою брехнею.

Президент Росії Володимир ПутінФото: Kay Nietfeld/dpa/picture alliance

Рано вранці у четвер, 24 лютого, президент РФ Володимир Путін у телезверненні до росіян оголосив про старт "військової операції" на території України. Так розпочалася війна між двома країнами.

Про загрозу такого сценарію на Заході говорили ще з кінця 2021 року, вказуючи на аномальну концентрацію військ РФ безпосередньо біля російсько-українського кордону. При цьому перші особи Росії, включаючи Путіна, неодноразово відкидали наявність планів вторгнення і навіть висміювали такі побоювання Заходу. DW простежила хронологію великої брехні російської влади.

Брехня Пєскова: Росія ніколи не нападає першою

Першою про підозріле стягування російських військ до кордону з Україною публічно повідомила американська газета The Washington Post

30 жовтня 2021 року, а 1 листопада ці відомості опублікованими супутниковими знімками підтвердило видання Politico. Перша реакція російської сторони відбулася 3 листопада, коли офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова назвала ці повідомлення "інформаційним залпом" та "фейк-кампанією".

12 листопада до спростування підключився і прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. "Подібні заголовки - не що інше, як порожнє безпідставне нагнітання напруженості. Росія ні для кого не становить загрози", - заявив він. Пізніше Пєсков спробував виставити ці відомості як "камуфляж для прикриття агресивних помислів" не Москви, а Києва, який нібито хотів "вирішити проблему південного сходу силовими методами".

26 грудня прес-секретар президента РФ відповів на запитання Володимира Соловйова, чи не нападе Росія першою

: "Росія ніколи першою ні на кого не нападала" 20 лютого Пєсков розвинув цю думку: "Росія, яка пережила стільки воєн, - це остання країна в Європі, яка взагалі хоче навіть вимовляти слово "війна".

Це слово і зараз Пєсков, як і його начальник, не вимовляє. Натомість розмірковує про плани "нейтралізації військового потенціалу" України.

Брехня Лаврова: "А коли нам не нападати?"

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров також активно намагався переконати світову спільноту, що Росія не розв'язуватиме війну. Виступаючи 21 січня на прес-конференції у Женеві після зустрічі з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, він сказав

, відповідаючи на запитання американського журналіста: "Ви стверджуєте, що ми збираємося напасти на Україну, хоча ми вже багато разів пояснювали, що це не так. Стверджуючи, що це станеться, ви відразу запитуєте: "А чому зараз?" А коли не нападати -то нам? Здається, 24 лютого на жартівливе запитання Лаврова з'явилася серйозна відповідь.

15 лютого, за дев'ять днів до вторгнення російських військ в Україну, глава російського МЗС назвав заяви про підготовку атаки Росії "інформаційним тероризмом" і посміявся з польського журналіста, який на прес-конференції Лаврова та глави МЗС Польщі Збігнєва Рау перепитав: "Тобто не буде?". Глава російської дипломатії назвав співробітника ЗМІ "незрозумілим".

Брехня Путіна: війська пересуваються територією РФ і боятися нічого

Особисто російський президент Путін також багато разів спростовував плани нападу на Україну. На інвестиційному форумі "Росія кличе" 30 листопада 2021 року він відповів

на пряме запитання одного з бізнесменів: "Чи варто інвесторам побоюватися можливого введення російських військ в Україну?" Путін заспокоїв його: "Дивіться, про можливе введення російських військ в Україну говорили ще на початку року - ми проводили навчання "Захід-2021" - але, як бачимо, цього не сталося".

Після переговорів з французьким лідером Емманюелем Макроном 8 лютого президент РФ знову наголосив

, Що страхи безпідставні: "Пересування наших військ по власній, хочу підкреслити, території представляється як загроза російського вторгнення - в даному випадку на Україну. Нібито в небезпеці почуваються і країни Прибалтики, і інші держави - наші сусіди. На якій підставі - не дуже зрозуміло".

Навіть 22 лютого, оголосивши про визнання самопроголошених "ДНР" та "ЛНР" у межах Донецької та Луганської областей України, Путін затверджував

, що це не означає війни: "Ми розраховуємо, і я хочу це наголосити, що всі спірні питання будуть вирішені в ході переговорів між київською сьогоднішньою владою та керівництвом цих республік".

Більш того, де-факто оголошуючи про початок війни з Україною, президент Росії продовжував суперечити

самому собі: "При цьому до наших планів не входить окупація українських територій. Ми нікому й нічого не збираємось нав'язувати силою".

З такого роду виступами виступали й інші російські офіційні особи. А тепер, коли Росія все ж таки розв'язала війну, вони намагаються всіляко виправдати військові дії проти сусідньої держави.

Скільки росіянам обійдуться дії Путіна на Донбасі

Для того, щоб побачити цей відео, натиснуто JavaScript, і переконайтеся, що upgrading до веб-браузера, що підтримує HTML5 відео

Як Путін виправдовує вторгнення до України. Фактчекінг DW

Вторгнення Росії в Україну Володимир Путін доводить необхідність Росії "захистити себе", зупинити "геноцид" і "денацифікувати" Україну. DW розбирає твердження президента РФ.

Путін та Зеленський під час зустрічі в Парижі у 2019 роціФото: Mikhail Metzel/TASS/dpa/picture alliance

Російські війська обстрілюють українські міста та ведуть повномасштабні бойові дії на території України. Вторгнення Росії почалося 24 лютого, безпосередньо перед цим президент РФ Володимир Путін звернувся до росіян.

, в якому перерахував причини, з яких він вирішив віддати наказ про початок нападу, який, на його думку, є обороною. DW - про те, наскільки об'єктивними є основні доводи, наведені Путіним.

Війська НАТО дедалі ближче до кордонів Росії?

Твердження Путіна: "Альянс (. ) неухильно розширюється, військова машина рухається і наближається до наших кордонів впритул".

Фактчекінг DW: це твердження вводить в оману.

Правильно в цьому висловлюванні те, що після розпаду Радянського Союзу 14 країн Східної Європи увійшли до складу Північноатлантичного альянсу. Чотири з цих країн межують із Росією. У 2008 році Україні також було надано перспективу вступу до НАТО, проте з того часу відповідний процес був заморожений. Канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) під час свого візиту до Москви в середині лютого підкреслив, що в найближчому майбутньому прийняття України до НАТО не стоїть на порядку денному.

Правильно й те, що на території східноєвропейських країн-членів НАТО було підготовлено логістичну інфраструктуру та льотні майданчики, необхідні для можливого оперативного посилення військ.Однак важливо відзначити, що ці кроки були зроблені вже після анексії Росією українського Криму в 2014 році, що є порушенням міжнародного права, і стали реакцією на ці дії Москви.

Північноатлантичний альянс, як і раніше, дотримується положень Основного акту Росія - НАТО 1997 року, який забороняє додаткове постійне розміщення значних бойових сил у країнах, що вступають до НАТО.

На тлі погіршення відносин між Росією та Заходом НАТО розпочала у 2016 році ротацію чотирьох батальйонних бойових груп у країнах Балтії та Польщі. Однак ці бойові групи загальною чисельністю 5000 солдатів занадто малі, щоб становити реальну загрозу для Росії, ЗС якої налічують близько 850 000 активних солдатів.

Окремі країни-члени НАТО здійснюють і двосторонню співпрацю за межами альянсу. Москва з великою підозрою спостерігала за розгортанням систем протиракетної оборони Aegis Ashore. Їх готуються розмістити у Румунії та до цього розмістили у Польщі.

Мешканці Києва шукають захисту від ракетних ударів у метроФото: VIACHESLAV RATYNSKYI/REUTERS

Ці системи спочатку були розроблені для військових кораблів. І вони можуть випускати крилаті ракети, які можуть досягти Росії за короткий час, пояснює в інтерв'ю DW полковник бундесверу у відставці, співробітник берлінського Фонду "Наука і політика" (SWP) Вольфганг Ріхтер (Wolfgang Richter). Однак, за його словами, це не є нерозв'язною проблемою.

"Цю проблему можна вирішити шляхом конкретної верифікації. Це означає, що Росії може бути надано можливість переконатися, що у пускових шахтах Aegis Ashore немає крилатих ракет, готових до запуску. Але Москва відкинула пропозицію вступити в діалог з контролю над озброєннями", - каже Ріхтер.- Натомість вона обрала війну та знищила перспективу пошуку рішення шляхом переговорів".

Напад РФ – це оборона відповідно до Статуту ООН?

Твердження Путіна: "Обставини вимагають від нас рішучих та негайних дій. Народні республіки Донбасу звернулися до Росії з проханням про допомогу. У зв'язку з цим відповідно до статті 51 частини 7 статуту ООН із санкції Ради Федерації Росії та на виконання ратифікованих Федеральними зборами 22 лютого цього року договорів про дружбу та взаємодопомогу з Донецькою народною республікою та Луганською народною республікою мною ухвалено рішення про проведення спеціальної військової операції", - таку заяву зробив Путін у зверненні 24 лютого.

У цій же промові президент РФ зазначив: "Нам просто з вами не залишили жодної іншої можливості захистити Росію, наших людей, крім тієї, яку ми змушені будемо використовувати сьогодні".

Фактчекінг DW: обидва ці твердження помилкові. Не відповідає істині ні те, що Росія змушена "захищати" себе від України, ні те, що вона може спиратися на Статут ООН.

Це твердження є частиною серії висунутих звинувачень Путіна в тому, що Україна веде наступальні військові операції і навіть готується до війни проти Росії.

Незабаром після того, як Росія визнала самопроголошені "ДНР" та "ЛНР", вони звернулися до Москви за допомогою, і Путін направив до регіону, зайнятого проросійськими сепаратистами, війська, які він назвав "миротворчими". Де-факто, однак, це стало продовженням повзучої окупації України Росією, яка розпочалася у 2014 році.

Москва досі не надала жодних доказів того, що Україна напала на Росію, жодної незалежної інформації щодо цього питання немає.У сепаратистських районах на сході України, за які вже кілька років точаться бої, мали місце акції під хибним прапором, тобто інсценовані напади, які блогери викривали як постановочні.

"Право на самооборону передбачає напад іншої сторони. У випадку з Україною цього (напади України на Росію. - ред.) абсолютно не спостерігається", - говорить Піа Фурхоп (Pia Fuhrhop), експерт Фонду "Наука і політика" (SWP) в галузі міжнародної безпеки, в інтерв'ю DW. Фурхоп називає аргументацію Путіна "віроломною" і пояснює: "Якраз навпаки: в останніми тижнями Україна зробила все, щоб не дати Росії приводу послатися саме на право на самооборону".

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка протягом багатьох років спостерігає за ситуацією в Україні зі спеціальною місією, також однозначно спростовує твердження Путіна про те, що російське вторгнення підпадає під дію статті 51 Статуту ООН. Голова ОБСЄ та міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау засудив російське вторгнення як "фундаментальне порушення Статуту ООН". Виправдовувати напад статтею 51 було "сумно і ганебно", наголосив він.

У свою чергу, генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, виступаючи перед журналістами, заявив: "Ця війна не має сенсу. Вона порушує принципи Статуту ООН".

Стаття 51 Статуту ООН гарантує державам-членам ООН право на "індивідуальну чи колективну самооборону" у разі збройного нападу. Однак, як зазначає Марсело Коен - професор міжнародного права у Вищому інституті міжнародних досліджень та розвитку в Женеві, - у випадку з Росією справа інакша. "Аргументація Путіна є безпідставною з кількох причин, - розмірковує Коен в інтерв'ю DW.- По-перше, дві території, що відкололися ("ДНР" і "ЛНР". - Ред.) є державами з погляду міжнародного права. По-друге, до вторгнення (Росія. - ред.) Україна не вживала "насильницьких дій" щодо цих двох територій". І по-третє, масоване застосування сили проти військових об'єктів по всій Україні є непотрібним і непропорційним, наголошує експерт.

Без доказів збройного нападу з боку України дії Росії залишаються, по суті, агресивною війною без будь-якого виправдання за статтею 51.

Чи відбувався в Україні "геноцид"?

Твердження Путіна: мета так званої "спеціальної операції" Росії в Україні - "захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму".

Фактчекінг DW: це відповідає дійсності.

, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, означає "дії, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку".

Повідомлень про подібні цілеспрямовані масові вбивства мирних жителів в Україні немає, хоча всі жертви конфлікту серед цивільного населення ретельно документуються міжнародними спостерігачами з 2014 року. У регулярних звітах місії спостерігачів ОБСЄ, яка з 2014 року їздить по обидва боки "контактної лінії" на сході України - також за згодою Росії - немає жодних свідчень систематичного вбивства цивільного населення. Жертви конфлікту серед цивільного населення, на думку спостерігачів, є наслідком бойових дій чи їх наслідків.

За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини у 2021 році, в зоні бойових дій на сході України загинуло близько 3000 мирних жителів.

Місія спостерігачів ОБСЄ фіксують усіх загиблих та поранених у своїх щоденних звітах. Найбільша кількість цивільних осіб була вбита у першій фазі конфлікту у 2014-2015 роках. З 2016 року кількість жертв неухильно знижується. В останньому доступному короткому звіті місії зі спостереження 2020 року зафіксовано загибель 161 мирного жителя в період з 1 січня 2017 року до середини вересня 2020 року - за приблизно рівної кількості жертв з обох сторін. Переважною причиною смерті був артилерійський обстріл, далі йдуть вибухи наземних мін та боєприпасів.

"Більшість жертв - 81 загиблий і 231 поранений - були викликані мінами, що не розірвалися боєприпасами та іншими вибуховими речовинами. спеціальної моніторингової місії ОБСЄ за вересень 2020 р. незалежних джерел - ОБСЄ та ООН - немає жодних вказівок на передбачуваний "геноцид". Піа Фурхоп із Фонду "Наука і політика" називає звинувачення Путіна в геноциді "абсолютно безпідставними".

На її думку, російського президента не хвилюють факти: "В авторитарній системі, якою сьогодні є Росія, критичні ЗМІ не мають змоги якимось чином перевірити це. У цьому відношенні йому (Путіну). - ред.) достатньо виправдання війни без фактичної основи", - каже Фурхоп.

Чи потрібно "денацифікувати" Україну?

Твердження Путіна: для запобігання нібито знущань, що відбуваються, і нібито має місце "геноциду" Росії необхідно докласти зусиль до "демілітаризації та денацифікації України".

Фактчекінг DW: це твердження відповідає дійсності.

Заява Путіна – це пропагандистський наратив, який він повторює вже довгий час і який не має під собою жодної основи. Для реалізації своїх планів в Україні Путін має історичне поняття "денацифікація". Воно описує політику країн-переможниць щодо нацистської Німеччини після Другої світової війни. Метою цього заходу тоді було звільнити країну від впливу нацистів і зняти людей, які підтримували цей курс, з їх посад.

Порівнювати це із ситуацією в Україні – неправильно, підкреслює у розмові з DW аналітик Центру східноєвропейських досліджень у Стокгольмі (Stockholm Center for Eastern European Studies, SCEEUS) Андреас Умланд. "Розмови про нацизм в Україні абсолютно недоречні, - упевнений він. - Президент України Володимир Зеленський - російськомовний єврей, який на останніх виборах глави держави з великою перевагою обійшов українського кандидата без єврейського коріння".

За словами Андреаса Умланда, в Україні справді є ультраправі групи. Проте їхній вплив порівняно мало, якщо порівнювати ситуацію в Україні із ситуацією деяких інших європейських країн, каже він. На останніх парламентських виборах у 2019 році (в Україні. - ред.) ультраправі, радикальні партії виступили єдиним фронтом, і цей єдиний фронт набрав у сумі 2,15% голосів", - нагадує експерт.

У свою чергу, професор у галузі дослідження російської культури та суспільства в Університеті Санкт-Галлена у Швейцарії Ульріх Шмід називає слова Путіна про необхідність "денацифікації України" "підлою інсинуацією". Шмід займається дослідженнями у галузі націоналізму у Східній Європі. "Справді, під час протестів на Євромайдані у 2013 та 2014 роках існували окремі ультраправі групи. Проте сьогодні вони грають у країні другорядну роль", - каже Шмід в інтерв'ю DW. "Такі групи є, але в самій Росії існує, принаймні, стільки ж ультраправих груп, скільки і в Україні", - додає він.

Праві українські бойові об'єднання, які борються із сепаратистами на сході України, такі як полк "Азов", піддавалися критиці. Полк "Азов" був заснований ультраправою групою, але у 2014 році його включили до складу внутрішніх військ МВС України, Національної гвардії, зазначає Умланд. Після цього стався поділ радикального руху та полку. Останній, як і раніше, використовує праворадикальну символіку, проте вже не може бути класифікований як правоекстремістський. Під час курсів підготовки військовослужбовців постійно помічали солдатів, які розділяли правоекстремістську ідеологію, проте їх виявили, і це викликало скандал, зазначає Умланд.

Підсумовуючи, можна сказати, що в Україні, як і в багатьох інших країнах, існують дрібні правоекстремістські групи. Однак, за оцінкою експертів, вони відіграють зовсім незначну роль у суспільстві. Відповідно, реальних причин говорити про "денацифікацію" немає.

Війна в Україні: п'ятий день бойових дій