Коли плодоносить фігове дерево?

Інжир «Ficus carica» – це листопадна рослина . Плодоносити починає з 2 або 3 року після висадки. В природі це дводомна рослина , яка запиляється осою бластофагою, але вчені вивели партенокарпічні сорти інжиру, які дозволяють отримувати плоди при вирощувані одного дерева. Кеш

Де ростуть фіги?

Інжир поширений у країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Дніпропетровській, Запорізькій, Сумській, Закарпатській та Івано-Франківській областях.

Як ростуть фіги?

В теплих краях інжир росте досить великим деревом чи кущем до 12-15 м заввишки, а в наших умовах виростає значно нижчим. Це скороплідна культура: на другий - третій рік починає плодоносити. Система удобрень: Підживлення - після 1-2 місяців після посадки, через кожні два тижні почергово.

Інжир

Інжи́р, фі́гове де́рево, фі́га, смоківни́ця, смо́ква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду фікус (Ficus).

Зміст

Ареал [ ред. | ред. код ]

Інжир поширений у країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Полтавській,

Дніпропетровській[1], Запорізькій[2], Сумській[3], Закарпатській[4] та Івано-Франківській[5] областях.

Квітки та суцвіття [ ред. | ред. код ]

Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: ∗ P C a ( 5 ) A 3 ( 3 _ ) \;_\;A_<3(<\underline <3>>)>> > та ∗ P C a ( 5 ) G ( 2 _ ) \;_\;G_<(<\underline <2>>)>> >

Суцвіття за виглядом схожі на грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сиконій. Сиконії всередині порожнисті, а квітки сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квітки не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квітки перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сиконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.

У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги (Blastophaga psenes). Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сиконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

Плоди [ ред. | ред. код ]

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше трапляються жовто-зелені супліддя. Формою вони скидаються на грушу, а розмірами — на волоський горіх або навіть удвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. У супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.

Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.

Вирощування [ ред. | ред. код ]

У рослини великі лопатеві листки, що опадають на зиму. У кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають у кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно- чи дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, у легку землю. Зелені саджанці садять у кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, узимку — у прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лише зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Шкідники [ ред. | ред. код ]

Цікаве [ ред. | ред. код ]

У парфумерії використання аромату інжиру (плодів та листя) започаткувала французька парфумерка Олівія Джакобетті у парфумах Premier Figuier (L'Artisan Parfumeur) та Philosykos (Diptyque). [6]

Див. також [ ред. | ред. код ]

• Ашваттха
• Список видів роду фікус

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑«Выращивание инжира в суровом климате» // блог в youtube «Зеленая планета». Архів оригіналу за 8 жовтня 2020 . Процитовано 14 жовтня 2020 .
2. ↑«Инжир Запорожья часть 1» // блог Ольги Котьонок в youtube. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020 . Процитовано 14 жовтня 2020 .
3. ↑«ИНЖИР. СЕВЕР УКРАИНЫ. УРОЖАЙ 2019», Обзор деревьев инжира 4 октября. Север Украины, Сумская обл. // блог в youtube «Family hobby»
4. ↑«Сам собі господар. Інжир, гранат та ківі» // «Телеканал Sirius». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014 . Процитовано 30 вересня 2014 .
5. ↑Інжир прижився на Прикарпатті // Сільські Вісті 19 вересня 2014 року № 104 (19151). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014 . Процитовано 30 вересня 2014 .
6. ↑Olivia Giacobetti et son IXe caméléon. LEFIGARO (фр.) . 20 травня 2009 . Процитовано 4 січня 2023 .

Джерела [ ред. | ред. код ]

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Смоковниця звичайна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 404. — ISBN 5-88500-055-7.
• СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА[Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
• Смоква, смоківниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1782. — 1000 екз.

Подібні статті

Останні статті