Кому не можна пити чебрець?

Такий напій не рекомендовано пити:

• вагітним жінкам;
• дітям до трьох років;
• людям з захворюваннями нирок, печінки чи шлунку;
• людям, які схильні до розвитку алергії.

Де краще посадити чебрець?

Чебрець любить сонячні і добре провітрювані місця. Для цього місце на городі повинно бути не затемнене, під деревами його садити не бажано. Якщо ви хочете використовувати його в клумбах, то бажано посадки чебрецю розташовувати в середині клумби.

Як заварювати чебрець в домашніх умовах?

Як заварювати чай з чебрецю - прості поради Просто залийте чебрець окропом і почекайте приблизно 10 хв. Потім можете насолоджуватися корисним напоєм. Важливо пам'ятати, що у день не варто пити понад 500 мл чаю з чебрецю. Крім того, такий напій не можна пити постійно - його приймають курсом приблизно два тижні.

Коли цвіте чебрець у середній смузі - … У висоту кущики чебрецю сягають щонайбільше 35 см. Стовбурці у рослини дерев'янисті, лежачі або висхідні, трав'янисті … See more

ЧЕБРЕЦЬ

ЧЕБРЕЦЬ — Thymus L. (грец. thymos — дух, мужність, сила — за збуджуючу та зміцнюючу дію або давньоєгипетське tham — назви однієї запашної рослини) — трав’янисті рослини і напівкущі родини ясноткових (губоцвітих) — Lamiaceae (Labiatae). Рос. назва: тимьян. Систематика рослин цього роду ускладнена, і думки різних фахівців щодо кількості його видів розходяться.

Ч. звичайний — Thymus vulgaris L.; рос. назва: тимьян обыкновенный. Це невеликий, до 50 см завв. напівкущ із стрижневою кореневою системою. Стебло прямостояче або підведене, чотиригранне, дуже розгалужене, у нижній частині здерев’яніле, трав’янисті гілки тонкі, сірувато-опушені. Листки дрібні, 5–10 мм завд., 2–3 мм завш., цілокраї, супротивні, короткочерешкові, видовжено-ланцетні, сіруваті, з загорненими донизу краями, на обох поверхнях помітні численні ефіроолійні залозки. Квітки дрібні, п’ятичленні, двогубі, чашечка зелена, віночок лілово-рожевий, світло-ліловий, рідше — білий. Суцвіття — колосовидний тирс. Плід — ценобій. Цвіте у червні–липні. Уся рослина має сильний ароматний запах. Батьківщина Ч. звичайного — Іспанія і південь Франції, де він росте на сухих відкритих схилах. У дикому стані поширений у північно-західній частині Середземноморського узбережжя. Культивується в країнах Західної Європи і Північної Америки. Вирощується у незначних обсягах у Криму, Краснодарському краї Росії й Молдові.

Промисловою сировиною Ч. звичайного є вся надземна частина рослини (Herba Thymi vulgaris) та етерна олія (Oleum Thymi vulgaris). Траву заготовляють на другому році життя у два терміни: перше скошення — у період масового цвітіння рослини, друге — восени. Зрізають Ч. звичайний на висоті 10–15 см від поверхні ґрунту. При більш низькому зрізі рослина відростає повільно. Плантації Ч. звичайного використовують протягом 4–5 років. Траву сушать при температурі 50–60 °С, обмолочують і на сортувальних машинах відокремлюють великі шматки стебел. Для отримання етерної олії використовують свіжозібрану сировину.

У траві Ч. звичайного міститься етерна олія (1,0–2,1%). Головною складовою, яка визначає цінність олії, є фенольні сполуки: тимол (до 42%), карвакрол і n-цимол (n-цимен). В олії виявлені монотерпеноїди — l-пінен, γ-терпінен, ліналоол, l-борнеол і сесквітерпен — каріофілен. Окрім етерної олії, у сировині містяться кислоти: урсолова, олеанолова, тимунова (сапонінова), кавова, хлорогенова і хінна; флавоноїди: лютеолін, лютеолін-7-глюкозид, лютеолін-7-диглюкозид; дубильні речовини; гіркоти і мінеральні солі.

n-Цимол (n-цимен) Тимол Карвакрол

Трава Ч. звичайного — відхаркувальна ЛРС. Її використовують для виготовлення настою, відвару і рідкого екстракту, який входить до складу препарату Пертусин відхаркувальної і пом’якшувальної дії, що застосовують при застудних захворюваннях. Препарат сприяє посиленню секреції бронхів, швидшому виділенню мокротиння та має дезинфікуючі властивості. Призначають при кашлі, бронхіті та інших захворюваннях ВДШ. Етерну олію застосовують зовні при радикулітах і невритах.

Ч. плазкий, Ч. боровий — Thymus serpyllum L. (serpyllum від грец. herpyllos, herpo — повзти); рос. назви: тимьян ползучий, чабрец; нар. назви: богородська трава, чебрик, чепчик, щебрець. Низький, дуже запашний, сланкий напівкущ, який утворює дерновики. Головне стебло повзуче, вкорінене. Стебла тонкі, чотиригранні, сіруваті, часто з фіолетовим відтінком, 6–10 (15) см завв., розпластані на ґрунті, з підведеними або прямостоячими гілочками, покритими волосками. Листки супротивні, короткочерешкові, видовжено-еліптичної форми, 5–10 мм завд., цілокраї, з крапчастими залозками і вигнутими зісподу жилками. Біля основи пластинок і на черешках листка — довгі війчасті волоски. Квітки неправильні, дрібні. Чашечка бурувато-червона, до 4 мм завд., зовні опушена, зубчики по краю з війчастими волосками, 4 тичинки і маточка з чотирироздільною верхньою зав’яззю. Віночок рожево-бузкового кольору, 5–8 мм завд. Квітки зібрані біля основи гілочок у півкільця, а на верхівках — у головчасте або довгасте суцвіття. Ч. плазкий — поліморфний вид, який складається з дрібних видів і форм, пристосованих до певних географічних зон та умов зростання з незначними відмінностями. Деякі систематики вважають його збірним і ділять на ряд дрібних видів. Питання про самостійність цих видів, виділених із Thymus serpyllum L. s. 1, залишається дискусійним. У природі ці види дуже тяжко відрізнити, тому заготівельники використовують їх нарівні з типовою формою. Ч. плазкий поширений у лісовій і лісостеповій зонах європейської частини СНД, на Кавказі, у Західному Сибіру, Забайкаллі і Казахстані, у помірній зоні Євразії до Північного Китаю, Камчатки, а також у Тибеті, Індії й Північній Америці. Росте переважно на піщаному ґрунті.

Лікарською сировиною є трава Чебрець плазкого — Herba Serpyllі — суміш листя, квіток і шматочків тонких гілочок. Заготовляють траву в період цвітіння рослини, зрізаючи ножем, ножицями, секатором або серпом верхні трав’янисті пагони без нижніх здерев’янілих стебел. Зривати їх не можна, бо при цьому рослина виривається з коренем, що призводить до знищення заростей. Повторну заготівлю сировини на тій самій ділянці можна проводити не раніше ніж через 2–3 роки. Зібрану траву сушать у затінку на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 35–40 °С. Суху траву обмолочують, а потім просіюють, здерев’янілі стебла відокремлюють.

Трава Ч. плазкого містить етерну олію, вміст (і якісний склад) якої широко варіює — від 0,1 до 1%. Вміст фенолів в олії і співвідношення тимолу і карвакролу у фенольній фракції також коливається. До складу чебрецевої олії входять феноли: тимол і карвакрол (30–80%); ароматичний вуглеводень n-цимол; монотерпени: лимонен, терпінен, б-пінен, камфен; моноциклічний сесквітерпен цингіберен; монотерпенові спирти: цитронелол, ліналоол, гераніол, борнеол; естери: ліналілацетат, геранілацетат, борнілацетат; монотерпенові альдегіди: цитраль, цитронелаль; оксид цинеол (евкаліптол). Чебрецева олія має різний запах, напр. тимольний зумовлений вмістом тимолу, цитрусовий — лимонену і цитралю; цинеольний — цинеолу (евкаліптолу), який накопичується до 60%. У траві виявлено тритерпенові кислоти: урсолову й олеанолову; камеді, гіркоти, мінеральні солі. Стигле насіння містить до 33,6% жирної олії, у складі якої визначені кислоти (у%): пальмітинова — 2,6, стеаринова — 2,3, олеїнова — 11,4, лінолева — 20,9 і ліноленова — 62,8.

Траву Ч. плазкого застосовують для виготовлення настою, відвару і рідкого екстракту, який входить до складу препарату Пертусин. Траву Ч. плазкого рекомендують для лікування хворих на алкоголізм. У нар. медицині настій і відвар застосовують при інсульті, ревматизмі, лихоманці, головному болю, радикулітах, невритах, емфіземі й актиномікозі легень, дисменореї, отиті, ударах, як діуретичну, антигельмінтну (при солітері і волосоголовці) ЛРС. У країнах Західної Європи — при нервових хворобах, головному болю, а також як в’яжучу ЛРС. У Болгарії настій застосовують при бронхіальній астмі, пневмонії, гастритах, шлункових коліках, виразці дванадцятипалої кишки, метеоризмі. Листя використовується як приправа до різних страв, при виготовленні сирів, маринадів. Препарати Ч. плазкого протипоказані при гострих запаленнях печінки, нирок і декомпенсації серцевої діяльності.

Ч. Маршалла (Thymus marsсhallianus Willd.); рос. назва — тимиан Маршалла. Вважається самостійним видом. Відрізняється від Ч. плазкого прямостоячими стеблами, більшими листками і рідше — розміщеними квітками у суцвітті. Його траву використовують нарівні з Ч. плазким. Поширений в основному у тих регіонах, що й Ч. плазкий. Основний ареал — на півдні України в басейнах річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Дінця. Ч. Маршалла росте на схилах балок, у лісосмугах, на лучних степах, у світлих лісах серед чагарників. У Криму — в передгірних і гірських районах. Хімічний склад Ч. Маршалла близький до Ч. плазкого: містить етерну олію — 0,84%, до складу якої входить тимол, карвакрол, α-пінен, камфен, сабінен, n-цимол, ізоборнеол, борнеол — 30%, ундеканова кислота — 0,2%, аміловий спирт — 2%. Крім етерної олії, у траві містяться фенолкарбонові кислоти і їх похідні: кавова, розмаринова, 1-кавоїлхінна, 5-кавоїлхінна; флавоноїди: лютеолін, апігенін, скутелареїн, космосиїн, цинарозид, глюкозид скутелареїну і антоціани. У медицині Ч. Маршалла використовується, як і Ч. плазкий. Лікарська, медоносна, декоративна, кормова рослина.

Либус О.К., Работягов В.Д., Кутько С.П., Хлыпенко Л.А. Эфиромасличные и пряно-ароматические растения. Фито-, -арома- и ароматератия. — Херсон, 2004; Лікарські рослини / Відп. ред. A.M. Гродзинський. — К., 1992; Шретер А.И., Муравьева Д.А., Пакалн Д.А., Ефимова Ф.В. Лекарственная флора Кавказа. — М., 1979; Носов А.М. Лекарственные растения. — М., 2004; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Hippuridaceae — Lobeliaceae. — СПб., 1991; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. 1 — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae, ч. 2 — Дополнения к 1–7 т. — СПб., 1996; Смик Г.К. Кориснi та рiдкiснi рослини України. — К., 1991; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002.

Інші статті автора

Культура чебрець повзучий (особливості вирощування та зберігання)

Чебрець або чебрець (не плутати з чабером) - російські назви обширнейшего роду Thymus (родина Губоцвіті). Центр походження цієї рослини - Середземномор'я.

Майже всі види запашні невисокі напівчагарнички з одревесневающимі, часто лежачими стеблами і трав'янистими квітконосні пагонами. Рід налічує кілька сотень видів і дуже складний в систематичному відношенні.
Чебрець здавна використовувалися людьми для різних цілей в багатьох країнах. У Стародавньому Єгипті вони входили до складу ароматичних сумішей, що застосовуються для бальзамування померлих. Чебрець був відомий ще в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. У середні століття чебрець вважали магічним: існувало переказ, що він вселяє мужність і хоробрість у тих, хто вживає його в пишу або носить в ладанках. Чебрець згадується у всіх середньовічних медичних творах, його застосовували для лікування багатьох хвороб, але, головним чином, при укусах отруйних комах. Рослина було популярно і у слов'янських народів, які використовували його під час язичницьких обрядів, а також в побуті. У старих російських травниках можна прочитати, що чебрецем обкурювали корів після отелення і глечики, щоб не скисало молоко, мисливські та рибальські снасті для вдалого лову. Чебрець разом з рослиною Петров хрест зашивали в ладанки і носили на шиї, щоб оберечьсяотзлих духів.
У природі найбільш широко поширені два види рослини: чебрець звичайний (Th. Vulgaris) та чебрець повзучий (Th. serphyllum). Чебрець повзучий також називають богородской травою.
Чебрець звичайний

Чебрець звичайний це напівчагарник висотою до 50 см з сільноветвістим здерев'янілим в нижній частині стеблом. Листя довжиною до 0,8 см, довгасто-ланцетні, густо-опушені, дуже запашні. Квітки білі або світло-лілові, зібрані в суцвіття. Насіння дуже дрібні. У природі росте на північному заході Середземномор'я. У багатьох країнах обробляєте я в культурі, в тому числі в Молдавії, на Півдні України, в Росії (Краснодарський край).

У чебрецю повзучого бурі, тонкі, сланкі, місцями укоріняються стебла з піднімають квітучими втечами. Листя еліптичні або довгасто-еліптичні, довжиною 0,5-1 см. Яскраві, рожево-лілові квітки зібрані в головчасте суцвіття. Вид дуже поліморфний, має багато різновидів, в природі утворює гібриди з близькими видами. Широко поширений в Європі, Азії та Північній Америці. На території колишнього Союзу росте повсюдно в степовій зоні. В культурі не обробляється.

Використання чебрецю (чебрецю)

Обидва види включені в фармакопеї багатьох країн як лікарські. Ефірне масло чебрецю містить серед інших компонентів тимол (до 40%), це речовина з різким запахом, що володіє сильними антисептичними властивостями. Окремі природні різновиди та екологічні форми чебрецю повзучого можуть значно відрізнятися за складом ефірної олії, а отже і по запаху і навіть смаку.

Тимол, тимолова масло і рідкий екстракт трави чебрецю часто застосовується в медичній практиці як антисептичний засіб при запаленні слизових оболонок порожнини рота, як ліки від кашлю. Тимол використовується в стоматології, а також у фармацевтичній промисловості при приготуванні зубних порошків і паст, інших парфумерних виробів.

Надзвичайно велика популярність чебрецю в народній медицині. Цілителі та лікарі-фітотерапевти часто включають траву чебрецю в різні лікарські збори. Вона діє як антибактеріальний, відхаркувальну, спазмолітичну засіб. Крім того, роблять ванни і компреси з настоїв, використовують подушечки з распаренной травою у вигляді припарок.

Як пряність чебрець особливо цінується в Західній Європі. Завдяки гострому і сільнопряному смаком листя використовують як приправу окремо або в складі різних сумішей. Чебрець надає стравам приємний смак і сприяє травленню. Особливо рекомендується додавати його до жирної їжі.

Всі види чебрецем є прекрасними медоносами. Вони цвітуть рясно і довго, майже до осені, і там, де вони переважають в рослинних співтовариствах, бджоли збирають з них хороший хабарів.

Чебрець повзучий і близькі до нього види при суцільній посадці утворюють густий барвистий килим, тому в практиці квітникарства їх використовують як декоративні почвопокривні рослини: садять на килимових клубах, кам'янистих гірках, в бордюри.
чебрецем необхідні світлі сонячні ділянки з легким піщаним ґрунтом. Чебрець звичайний вирощують в південних регіонах Росії, для середньої смуги більше підходить чебрець повзучий. Розмножують рослини насіннєвим способом і діленням куща. Насіння не потребують стратифікації, їх сіють навесні або восени під сніг. Якщо матеріалу мало, то можна посіяти спочатку в миски або горщики в оранжереї або вдома, а потім висадити розсаду на постійне місце. Сходи чебрецю дуже дрібні, вони з'являються приблизно через два тижні після посіву і в перший час розвиваються повільно. У деяких видів окремі екземпляри зацвітають до кінця літа, зазвичай же масове цвітіння і плодоношення наступає на другий рік. Чебрець повзучий розпускається в середині червня, інші види пізніше, але все цвітуть довго і рясно. Насіння дозріває в кінці серпня - початку вересня.

Чебрець заготовляють під час цвітіння, зрізуючи верхню частину втечі без грубих здерев'янілих ділянок. Сушать в тіні (у сушарках при температурі не вище 35 ° С).

чебрець повзучий - сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується