Що люблять їсти щурі?

Щури всеїдні. Вони їдять абсолютно все: насіння, плоди, зерно, горіхи, квіти, листя, комах, птахів, рептилій, рибу, яйця і гриби. Їх зуби ростуть безперервно і щур повинен постійно щось гризти, щоб сточувати їх.

Яка різниця між пацюком і щуром?

Інколи «щурами» називають пацюків (рід Rattus) та багатьох інших середньорозмірних гризунів найрізніших родин майже всіх підрядів. В українській теріологічній літературі назва «щур» давно і однозначно закріпилася за родом Arvicola.

Що не можна давати щурам?

Зовсім неправильно годувати щурів виключно зерновими продуктами, тому що в їх склад раціону повинні входити також тварини інгредієнти, такі як м'ясо та жири. Тому, рекомендуємо давати щура фрукти, овочі, а також м'ясні продукти. Проте ні в якому разі не можна їх годувати ковбасою, копченостями і смаженими котлетами.

Гризуни

Це кремезний гризун. У середньому сірі пацюки досягають у довжину 25 см (хвіст зазвичай трохи коротший), важать від 140 до 500 г, самці важчі за самок. У природних популяціях це пацюки з грубим коричневим хутром на спині, яке до низу світлішає до сірого або коричневого. Вуха і хвіст лисі. Хвіст товстий.

Самка сірого щура може розмножуватися на 11 тижні життя. У сприятливих умовах у самки буває від 3 до 7 приплодів на рік. Що старший щур, то більше дитинчат у приплоді. Тобто одна самка вже за кілька місяців може створити цілу щурячу колонію. Середня тривалість життя — 3–5 років.

Пацюки активні вночі, тримаються сімейними групами. Всеїдні, але віддають перевагу поживному білковому корму. Залюбки поїдають зернові, які зберігаються в мішках на складах або просто в полі. Нападають на курей і молодих качок і навіть поїдають їхні яйця. Голодний пацюк наважується нападати на тварин завбільшки з кролика.

Найпоширеніша хвороба, яку розносять мишоподібні гризуни, — лептоспіроз. Людина може заразитися лептоспірозом, споживаючи інфіковані харчові продукти, через воду при купанні, риболовлі в заражених водоймищах, уживанні сирої води з них, при сільгоспроботах на заливних і заболочених місцях, при догляді за хворими тваринами, при розробці м’яса, при контакті із зараженими сечею предметами, овочами, фруктами.

Гризун завдовжки 27–40 см, вагою близько 200 г, хоча описано екземпляри вагою до 300 г. Тіло квадратне, міцна статура, задні лапи довші й міцніші за передні. Хутро чорне. Загострена рожева морда без волосся. На мордочці довгі, чутливі вуса (вібриси). Очі чорні.

За сприятливих умов у самки може бути від 3 до 7 приплодів на рік. Що старший щур, то більше дитинчат у приплоді. Тобто одна самка вже за кілька місяців може створити цілу щурячу колонію. Середня тривалість життя — 3–5 років.

Пацюки активні вночі, тримаються сімейними групами. Живуть у різних місцях, зокрема на сміттєзвалищах, у колекторах, у відкритому полі, в лісі, у підвалах — майже скрізь, де є їжа і дах.

Всеїдні, але віддають перевагу поживному білковому корму. Залюбки поїдають зернові, які зберігаються в мішках на складах і просто в полі. Нападають на курей і молодих качок і навіть поїдають їхні яйця. Голодний пацюк наважується нападати на тварин завбільшки з кролика.

Найпоширеніша хвороба, яку розносять мишоподібні гризуни, — лептоспіроз. Людина може заразитися лептоспірозом, споживаючи інфіковані харчові продукти, через воду при купанні, риболовлі в заражених водоймищах, уживанні сирої води з них, при сільгоспроботах на заливних і заболочених місцях, при догляді за хворими тваринами, при розробці м’яса, при контакті із зараженими сечею предметами, овочами, фруктами.

Цей вид гризунів — давній активний учасник людської історії, який від часів своїх суперуспішних середньовічних чумних інвазій дожив до сучасного статусу раритету в більшій частині Європи.

Щур водяний

Щур водяний, або Нориця водяна, або водяна полівка (Arvicola amphibius, раніше застосовувалась назва Arvicola terrestris) — вид гризунів роду Щур (Arvicola) з родини хом'якові (Cricetidae).

Зміст

Таксономія [ ред. | ред. код ]

Щур водяний — типовий вид роду Arvicola, один з трьох сучасних (загалом разом з викопними близько 10) видів цього роду.

Середовище проживання [ ред. | ред. код ]

Мешкає в Євразійській Палеарктиці. Цей гризун адаптується і виживає в ряді місць проживання навколо річок, струмків і боліт в низинах і горах. Це сильний плавець і верхолаз. Надає перевагу районам із хорошим рослинним покривом. Тварини риють довгі нори, від 34 м в зимовий період до 74 м в літню пору. Ходи містять одне або два гнізда і взимку містять камери для зберігання харчів.

В Україні цей вид — один з двох наявних у фауні Східної Європи сучасних видів роду Arvicola (також є щур гірський — Arvicola scherman, поширений в Карпатах і Прикарпатті).

Морфологія [ ред. | ред. код ]

Один з найбільших за розмірами тіла вид підродини щурових (більше тільки ондатра):

• довжина тіла 160–220 мм,
• хвіст сягає 60–80% від довжини тіла,
• задня лапка 26–32 мм,
• вага 70–250 г.

Волосяний покрив густий, простягається від голови до кінця хвоста. Вуха малі закруглені. Хвіст короткий. Кігті добре розвинені. Забарвлення варіюється від світло до темно коричневого зверху (іноді чорного); від білого до шиферно-сірого знизу.

Спосіб життя [ ред. | ред. код ]

Хоча іноді водяні щури живуть у безпосередній близькості від великої кількості інших особин, як правило, вони живуть сім'ями. Зазвичай в цих сім'ях є доросле покоління і до двох поколінь молодих. Тварини в основному активні вдень або в сутінках. Крім того, вони схильні обмежувати ступінь своєї активності певним „домашнім діапазоном“. Території розмежовують запаховим маркування за допомогою бокових залоз — вони протирають ногами бокові залози, а потім приступають до утрамбування землі. Характерним є будівництво вбиралень для дефекації.

Раціон складається переважно з різних форм рослинності — трави, плоди, насіння, коріння, цибулини, бруньки. Іноді водяні щури доповнюють свій раціон водяними равликами, прісноводними мідіями та молюсками.

Відтворення [ ред. | ред. код ]

Оселище самців частково збігається з оселищами кількох самиць і самці постійно конкурують за доступ до самиць. Тварини ведуть безладне статеве життя. Існує один період спаровування на рік, як правило, починаючи з ранньої весни (квітень / березень) до кінця літа / початку осені (серпень / жовтень). Протягом цього часу самиці можуть мати до чотирьох виводків у середньому від 4 до 6 щуренят кожен. Період вагітності короткий, 21 днів, і в післяпологовий період тічки та спаровування зазвичай відбувається незабаром після народження. Вага новонароджених, як правило, 5 грамів; очі дитинчат відкриваються у близько 5 днів, годування молоком припиняється у 14–21 днів після народження. Молодь народжуються безпорадною, але швидко розвивається і стає незалежною. Статева зрілість настає протягом першого літа, якщо вони народилися на початку сезону або в наступному сезоні розмноження.

Ці тварини недовговічні, ймовірно, мають найвищі показники смертності в перший рік життя. Вони можуть жити до 5 років в неволі, але середня тривалість життя становить менш ніж 1 рік у дикій природі.

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Arvicola amphibius. The IUCN Red List of Threatened Species. Архів оригіналу за 3 липня 2015 . Процитовано 2 липня 2015 .
2. ↑ абвArvicola terrestris (Linnaeus 1758). Fauna Europaea http://www.faunaeur.org/ . Процитовано 2 липня 2015 .
3. ↑Arvicola terrestris amphibius (Linnaeus 1758). Fauna Europaea http://www.faunaeur.org/ . Процитовано 2 липня 2015 .

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Arvicola terrestris (Linnaeus, 1758). PESI portal. Архів оригіналу за 3 липня 2015 . Процитовано 2 липня 2015 .
• Загороднюк И. В. Номенклатура и система рода Arvicola // Водяная полевка. Образ вида / Под ред. П. А. Пантелеева. — Москва: Наука, 2001. — С. 174–192.[Архівовано 8 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• рід Arvicola // Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed), Johns Hopkins University Press, 2,142 pp.[Архівовано 6 червня 2010 у Wayback Machine.]
• Oliphant, M. "Arvicola amphibius" // Animal Diversity Web. — 2003.