Куди відлітають горобці?

Ці невибагливі птахи добре переносять найжорстокіші примхи погоди – від пекучого сонця на Близькому Сході і різких температурних перепадів континентального клімату до вологих морських узбереж – але скрізь незмінно селиться там, де живуть люди, тобто є синантропом.

Де живе горобець польовий?

Близький родич мешканця міст хатнього горобця, але в меншій мірі залежний від людини. Зустрічається на околицях населених пунктів, в покинутих селищах і поблизу від посівів зернових культур, садів і виноградників. У дикій природі поширений у світлих лісах, чагарниках і степу.

Як відрізнити горобця самця від самки?

Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.

Білий горобець

Н е можна сказати напевне, але все ж однією з причин, що приваблює людей в зоологічні музеї та зоопарки є можливість побачити на власні очі братів наших менших, несхожих на тих, що вже добре знані. Пересічного відвідувача приваблює в першу чергу різноманіття незвичних для нього форм і забарвлень звірів, птахів, змій. Разом з тим природа інколи дозволяє собі примхи, роблячи незвичними добре відомих тварин, що нас оточують. Ці примхи втілюються в створіннях, що сильно відрізняються від своїх родичів за забарвленням. Можливо, нашим читачам доводилося зустрічатись з тваринами, які виділялись серед своїх братів білим забарвленням. (Наприклад, серед птахів, адже це одна з найбільш доступних для спостереження група тварин). Якщо той же мартин навряд чи здивує когось своїм білосніжним вбранням, то білий горобець в групі своїх коричнево-сірих родичів, приверне загальну увагу.

Т акі тварини називаються альбіносами (від латинського слова albus, що означає білий, світлий). Подібні створіння завжди викликали інтерес у спеціалістів-зоологів, в наслідок чого вони попадали в музейні колекції. В Зоологічному музеї Національного науково-природничого музею Академії наук України є такі унікальні представники пташиного племені.

З а довгі роки існування музейних колекцій в них вдалося зібрати альбіносів, здобутих в різних місцях і в різний час. Нажаль, не всі дані про те, де коли і ким здобуті екземпляри, збереглися. Але походження деяких з них відомо достеменно.

В ідомі також знахідки тварин, зокрема птахів, у яких забарвлення оперення було відсутнє не повністю, а частково. Зустрічі з ними теж дуже рідкісні не лише для аматорів, а й для професіоналів. Про це досить яскраво свідчать їх поодинокі екземпляри в колекціях музеїв. Наприклад, з 524 звичайних повзиків, які попали у фондові колекції Зоомузею за майже столітній період, є лише один частковий альбінос (здобутий в 1966 році в Краснодарському краї Росії В.С. Очаповським). Ще один такий екземпляр - серед качок - чирків-тріскунків (здобутий в 1987р. в Чернигівській області України М.Л. Клєстовим).

Щ е один - серед жовтоголових плісок (здобутий в 1963 році у Таджикистані В.М. Лоскотом).

З розуміло, що дослідників зацікавили причини появи таких тварин. Перш за все необхідно було з'ясувати, від чого взагалі залежить забарвлення у птахів. Один з визнаних авторитетів в області орнітології (розділ зоології, що вивчає птахів), професор Г.П. Дємєнтьєв, ще в 1940 р. в своєму фундаментальному учбовому посібнику з вивчення хребетних стверджував, що забарвлення пір'я обумовлено двома причинами - структурою (будовою) самого пера і наявністю особливих барвників - пігментів. Пізніше більш детальне вивчення цього питання дозволило з"ясувати, що пігменти не лише визначають особливості забарвлення. Їх роль набагато більша - деякі з них приймають участь в процесі дихання (гемоглобін), інші - зору (родопсин), треті захищають від згубної дії ультрафіолету (меланін). Саме відсутність меланіну є однією з причин розвитку альбінізму.

А з чим, власне, пов'язана відсутність пігментів у альбіносів? Чому майже у всіх нормальних птахів ці пігменти є, а у альбіносів - ні? Довгий час відповіді на це питання мали досить відносний характер. Наприклад, експериментальним шляхом було встановлено, що утворення пігменту якимось чином пов'язане з діяльністю щитовидної залози. Якщо препарати, що були з неї виготовлені, вводили в організм в незначній кількості, це стимулювало утворення пігменту, якщо в значній - то призводило до часткового розвитку альбінізму. Сучасні дослідження показали, що альбінізм є наслідком порушень нормальної роботи певних генів, як у тварин, так і у людини.

Щ е тоді, коли генетичні дослідження обмежувались лише аналізом родоводу, було відмічено кілька важливих обставин. Зокрема те, що діти-альбіноси могли народжуватися в родинах людей з нормальною пігментацією (забарвленням) шкіри. Також було відомо, що в родинах альбіносів на світ з'являлись виключно альбіноси. Генетики припустили, що альбінізм залежить від певного гена, який знаходиться в рецесивному (тобто прихованому, пригніченому) стані. Це означає, що такий ген може бути присутнім у абсолютно звичайної людини і ніяк себе зовні не виявляти. Генотип таких людей умовно позначають двома латинськими буквами "Aa", де А - ген нормальної пігментації, а - ген альбінізму. (Двома тому, що одну половину генів ми отримуємо від батька, другу - від матері). Якщо створюють сім'ю чоловік та жінка, в генотипах яких міститься ген альбінізму "a" ("Aa" - чоловік, "Aa" - жінка), то вірогідність появи у них дітей-альбіносів ("aa") дуже велика. Все здавалось зрозумілим до тих пір, поки в 1952 році вчений П.Д. Тревор-Ропер не опублікував повідомлення про народження дітей з нормальною пігментацією в сім'ї альбіносів. Тоді дослідниками було зроблене припущення, що розвиток альбінізму залежить не від однієї пари генів, а від двох. Наприклад, не лише пари "aa", а ще й від "bb". Це пояснює, чому в шлюбі у двох альбіносів з'являється дитина з нормальним кольором шкіри. У одного з його батьків альбінізм був причиною роботи одних генів альбінізму (наприклад "aa"), а у другого - інших (наприклад "bb"). Генотип їх дитини з нормальним кольором шкіри в такому випадку був "AaBb". Тобто, тут батьківські гени альбінізму не проявились, бо їх пригнічували гени нормальної пігментації "A" і "B".

Ц і теоретичні роздуми підтвердилися пізнішими дослідженнями. Було встановлено, що вихідним біохімічним продуктом для утворення пігменту меланіну є амінокислота фенілаланін. Однак, для того, щоб меланін утворювався нормально, ця амінокислота повинна пройти ряд змін і, в тому числі, перетворення в проміжну речовину - тирозин. І якщо під впливом певних генів порушується біохімічнихй процес і тирозин не утворюється, це приводить до розвитку альбінізму.

П ісля цих досліджень таємниця альбіносів перестала бути таємницею. Але в природі багато інших тварин-сюрпризів, чиє забарвлення, через помилки в роботі генів пігментації, набуває абсолютно не притаманної їм палітри і малюнків. Навряд чи когось залишила би байдужим ящірка абсолютно чорного кольору, що приймає сонячну ванну десь на узліссі. Або, що б ви сказали, побачивши, як в звичайну калюжу стрибнула жаба не зеленого кольору, а розмальована незвичними яскраво-жовтими фарбами? Саме така особина пару років тому була упіймана на півночі України в Чернігівській області! Або помітили серед десятків тих же жаб, що самозречено виконують свої соло в лісовому озері, незвичного двоколірного зелено-жовто-блакитного монстра (зловлений прямо в межах міста Києва)?

Автор нарису Євген Писанець Нариси з екології тварин. Відхилення у забарвленні, альбіноси, меланісти. Всі нариси повернутись до стартової сторінки

В Австралії знайшли унікального білого горобця

За словами науковців, горобцеві не більше восьми місяців. Птах дуже вразливий перед хижаками через відсутність камуфляжного маскування.

Не вдалося встановити стать горобця через повністю біле пір'я: на тілі птаха нема чорних міток, які є у самців-горобців.

Фахівці зазначили, що білого горобця не можна назвати альбіносом, оскільки в нього чорне око. У птахів-альбіносів очі зазвичай рожевого кольору.

Місцеві жителі, які приходять поспостерігати за птахом, вже прозвали його "маленьким білим ангелом".